Життя без нього

— Доню, хутко лягай спати! Завтра об 5 ранку нам прокидатися ! 

— Добре, матусю, але зараз ще завершу одну справу і йтиму . 

— Даринко, дивись мені. Вже одинадцята, не засиджуйся надто пізно , а то я знаю тебе. 

Донька посміхнулася і відповіла, що добре. 

Мати тяжко працювала та все господарство тягла на собі, також вирощувала овочі та фрукти, які продавала на базарі. Донька їй в цьому дуже допомагала, адже виконувала всі вказівки матері.

Дівчинці було 12, але навіть попри свій вік, вона була дуже розумною та найголовніше доброю, адже ніколи не була осторонь чужих бід. Дарина допомагала літнім людям, якщо ті потребували її допомоги, чи ті ж самі однокласники, які не могли збагнути тему із тієї чи іншої дисципліни. Дівчинка допомагала усім і її дитяче серце дарувало всім любов та тепло. 

Вранці мати і донечка вирушили до базару. Дядько Іван допоміг Олені погрузити ящики із овочами. Цього року був багатий урожай на помідори, огірки, баклажани, картоплю та перчик. 

Олена раділа цьому, адже знала, що матиме непоганий заробіток і їм вистачить коштів на все необхідне. 

Батько Дарини вже 5 років не виходив на зв'язок. Спочатку він їздив на заробітки , опісля перестав взагалі телефонувати та приїздити додому. 

Олена шукала чоловіка, але від нього не було жодної вістки. Вона просто чекала, її подруги говорили, що дарма чекаєш, адже він би вже повернувся, це ж наш Олексій. 

Та серце Олени підказувало, що він повернеться, що він живий та і Дарина вірила в те, що татусь не міг їх покинути. Він десь поруч .