"Докази і шторм"

Ранкове сонце ледь пробивалося крізь щільні шторки у спальні, коли гучний звук будильника розірвав тишу. Голова гула так, ніби по ній пройшлися катком, а вчорашній день і нічні роздуми про Аню досі важким каменем лежали на плечах. Я важко піднявся з ліжка, розтираючи скроні, і поплівся на кухню.

Марк уже господарював біля кавоварки — він, як і домовлялися вчора, залишився ночувати на дивані у вітальні. Побачивши мій розбитий вигляд, він лише гірко хитнув головою і мовчки простягнув мені чашку міцної чорної кави.

— Ну що, капітане, — хрипко почав він, обпершись об стільницю, — виглядаєш так, ніби тебе вчора не просто преса атакувала з камерами біля бару, а катком переїхали кілька разів. Що робити будеш сьогодні?

Я зробив кілька великих ковтків, відчуваючи, як гаряча рідина трохи приводить до тями мій затуманений розум.

— Жити буду, — буркнув я, ставлячи чашку на стіл. — Але так далі тривати не може. Слухай, Марк, я сьогодні перед тренуванням зроблю один гак. Заїду до її готелю. Я маю їй сказати... Вона досі вірить у весь цей маразм із моєю колишньою і тією вигаданою дитиною. Я не буду з нею сперечатися чи кричати, як учора. Я просто скажу їй у вічі: слова зараз нічого не варті, я доведу все діями. Викопаю кожну довідку, знайду правду, щоб вона сама побачила чорним по білому, що я чистий.

Марк уважно вислухав мене, здивовано звівши брови, але сперечатися не став — у моєму голосі лунала залізна рішучість.

— Добре, капітане, план сміливий, але дивись не натвори нових дров, — обережно сказав друг. — Тобі сьогодні ще команду на тренуванні готувати до матчу, преса на нас і так дивиться вовком через твій вчорашній перформанс.

— Знаю, — кивнув я, стискаючи кулаки. — Я зберуся. Ти їдь на базу наперед, готуй хлопців, а я заскочу до неї, а потім одразу підтягнуся до вас на поле.

Ми швидко дорозбили плани на день. Я одягнувся в темну куртку, зібрався, і вже за деякий час спустився вниз до машини, де на мене біля керма чекав водій, а на передньому сидінні — охоронець. Ми рушили в дорогу, і хоча попереду на мене чекало важке тренування та розгніваний тренерський штаб, усередині чітко пульсувала одна думка: я мушу побачити її й сказати ці слова особисто.

Машина плавно котилася ранковими вулицями міста. Я сидів на задньому сидінні, дивлячись у вікно на те, як прокидається місто, тоді як у голові крутилася єдина думка — розмова, яка зараз відбудеться. Мій охоронець мовчки дивився перед собою, а водій упевнено тримав кермо, знаючи кожен поворот до готелю, де зупинилася Аня.

Дорога пролетіла швидко. Щойно авто зупинилося біля входу, я вийшов і швидким кроком піднявся на потрібний поверх. Двома короткими стуками в дверь я дав про себе знати. Коли вона відчинила, її бліде, загнане обличчя знову стиснуло мені серце, але я стримав емоції і заговорив спокійно, дивлячись прямо їй у вічі:

— Я знаю, що ти мені не віриш, Аньо. Слова зараз нічого не варті. Але я доведу тобі все діями. Я викопаю кожну деталь, знайду докази щодо того минулого й дитини, про яку ти казала. Ти сама побачиш чорним по білому, що нічого цього немає і ніколи не було.

Вона лише холодно кинула: «Робіть що хочете, Лукасе» — і різко зачинила двері перед моїм носом.

Я повернувся до машини і віддав накази їхати на тренувальну базу. Там на мене вже чекав повний хаос: преса гула через вчорашній інцидент, тренер дивився вовком, а команда вимагала повної концентрації. Тренування видалося максимально виснажливим — я ганяв хлопців до сьомого поту, вихлюпуючи на полі всю ту злої й напругу, що накопичилася всередині, намагаючись хоч якось тримати під контролем ситуацію перед важливим матчем.

Щойно пролунав фінальний свисток, я не став затримуватися в роздягальні. На мене чекала зустріч із людиною, яка погодилася допомогти мені розкопати всю правду про минуле моєї колишньої. Ми перетнулися в тихому, прихованому від сторонніх очей місці неподалік ринку. Мій інформатор передав мені невеликий конверт із документами, медичними виписками та офіційними паперами за той період.

— Тримай, Лукасе. Тут чорним по білому написано, що вся ця історія з дитиною — брехня і чистий шантаж. Вона використала це заради скандалу й грошей, ти до цього не маєш жодного стосунку, — тихо сказав він, тицяючи мені папери.

Я сховав конверт до внутрішньої кишені, відчуваючи, як з плечей спадає чималий тягар, але розслаблятися було рано. Попереду мене чекала купа невідкладних справ: треба було залагодити питання з клубними юристами та піарниками через ранкові скандальні заголовки в газетах, підписати кілька паперів і провести ще кілька виснажливих робочих зустрічей, які затягнулися майже до пізнього вечора.

Коли я нарешті повернувся до своєї квартири, сили залишили мене повністю. Я був настільки вичавлений цим божевільним днем, що навіть не вечеряв — просто прийняв гарячий душ, звалився на ліжко й практично миттєво провалився у важкий, глибокий сон.

Але серед ночі тишу розірвав різкий і наполегливий звук мобільного телефону, що лежав на тумбі біля ліжка.

Я важко розплющив очі, наосліп намацав гаджет і підніс до вуха, ще не до кінця відійшовши від сну:

— Алло?..

У трубці лунав збитий, тремтячий і заплаканий голос Ані, який миттєво вибив із мене залишки сну.

— Лукас... — її голос зривався на ридання. — Мені... мені потрібна допомога. Я в барі на Лермонтова, тут якийсь тип...

— Сиди на місці і не смій рухатися. Я їду, — випалив я жорстко, а в грудях уже закипала лють.

Я не став дзвонити водію чи піднімати охорону — на це просто не було часу. Накинувши першу-ліпшу куртку поверх футболки, я вилетів з квартири, сів у свою машину і втопив педаль газу в підлогу, мчачи нічним містом назустріч тому проклятому бару.

За менш ніж п'ятнадцять хвилин я вже був на місці. Влетівши до закладу через двері, я не зважав ні на напівтемряву, ні на перелякані обличчя людей навколо. Одразу помітив її столик у кутку і того кремезного здорованя, який безцеремонно чіплявся до неї.