"Не очікуваний поворот "

Ми повернулися до кімнати в повному мовчанні. Поїздка в ліс залишила по собі дивний слід: напруга між нами більше не була крижаною, вона стала майже осяжною. Після того синхронного запитання на стежці ми обидва внутрішньо зрозуміли — це не просто збіг. Ми були тими самими дітьми з того далекого літа в селі, просто минуло стільки років, що ми змінили зовнішність, подорослішали, а спогади затерлися за буденністю.

Я сиділа на краю свого ліжка-крісла, намагаючись відігнати ці думки. Краєм ока я бачила, що Лукас теж не спить. Він сидів на своєму ліжку, дивлямись у вікно, і в його погляді читалося щось схоже на рішучість. Здавалося, він хотів зробити перший крок, підійти й нарешті пробити цю стіну між нами.

Але в цей момент тишу номеру розірвав дзвінок мого телефону.

Коли телефон знову завібрував укотре за вечір, я більше не витримала, провела пальцем по екрану і різко кинула в трубку:

— Слухай, Максиме, я ж сказала тобі — між нами все скінчено, облиш мене в спокої!

Краєм ока я помітила Лукаса. Він саме сидів на своєму ліжку і на хвилину раніше вже збився з місця, явно налаштований підійти до мене, готовий зробити той самий перший крок після нашої поїздки в ліс. Але коли в тиші кімнати пролунало це ім'я, він різко завмер на місці.

Я встигла зловити його погляд і побачити, як усередині нього щось обірвалося. Будь-яка м'якість, тепло чи надія, що ледь теплилися в його очах, зникли в одну секунду, випалені спалахом ревнощів і люті. Його обличчя скам'яніло, він знервовано стиснув зуби, різко відвів погляд і демонстративно уткнувся в екран власного телефона, повністю закрившись від мене за цією холодною цифровою стіною.

Я закінчила розмову, швидко натиснула «відбій» і кинула телефон на стіл. Попри весь цей абсурд, мені все одно було не байдуже — особливо зважаючи на його травмовану ногу. Зробивши крок до нього, я спробувала заговорити першою:

— Як твоя нога? Набряк хоч трохи...

Лукас різко піднявся з ліжка, перебиваючи мене на півслові. У його очах палала така агресія, що повітря навколо здавалося розпеченим.

— Краще хвилюйся за свого Максима! — процідив він крізь зуби, випльовуючи ці слова з отруйною іронією.

Не даючи мені й шансу виправдатися чи сказати хоч слово у відповідь, він різко розвернувся, з шаленою силою вилетів із кімнати і грюкнув дверима так, що затремтіли стіни в усьому коридорі.

Я залишилася стояти посеред порожньої кімнати, дивлячись на зачинені двері. Усередині все пекло від образливої несправедливості й розгубленості. Руки тремтіли. Не витримуючи цієї задушливої тиші, я взяла телефон, відкрила чат із Софією і швидко настрочила повідомлення:

«Ти не повіриш, який він нестерпний ідіот. Мені треба терміново з кимось поговорити...»

Не встигла я навіть роздумати над усім цим абсурдом, як у двері нашої кімнати луснув тихий, але наполегливий стукіт. Я здивовано піднялася з ліжка і відчинила.

На порозі стояла Софія — у піжамі, розпатлана, з телефоном у руках і з таким виразом обличчя, ніби вона щойно принесла головну сенсацію століття.

— Ти не повіриш! — одразу шепотом випалила вона, прослизаючи всередину кімнати й тягнучи мене за собою подалі від дверей. — Я тільки що розмовляла з Марком. Мене просто розриває від цього цирку, я мусила тобі це розповісти!

Я сонно потерла очі, зачиняючи двері, і кивнула на своє ліжко-крісло:

— Сідай. Що там знову сталося?

Софія швидко кинула телефон на ліжко і схрестила руки на грудях:

— Твій Лукас прибіг до їхнього номера п'ять хвилин тому простоведений на мільйон відсотків. Він ходив по кімнаті з кутка в куток і з піною біля рота доводив Марку, що в тебе є хлопець. Каже: «Ти бачив?! Вона при мені з ним сиділа й воркувала! Я сам чув це ім'я!»

Я закатила очі до самої стелі, схрестивши руки:

— Господи... Він що, серйозно влаштував там допит із пристрастю через телефонний дзвінок мого колишнього, якого я послала на три букви?

— Більше того! — задоволено примружилася Софія. — Марк намагався йому втовкмачити, що це міг бути хто завгодно — той же колишній, наприклад. Але Лукас увімкнув режим «образлива гордість капітана» і кричить, що йому плювати, хто це, бо він більше не збирається вестися на твої маніпуляції. Короче, вони там зараз обговорюють це на повну, а Марк ледве стримує істерику.

Я важко зітхнула, дивлячись у бік сусіднього ліжка, де в темряві лежав наш головний ревнивець.

— Ну і нехай думає що хоче, — тихо, але з викликом відповіла я, сідаючи поруч із Софією. — Раз у нього замість мізків одні амбіції, бігати за ним і нічого пояснювати я не збираюся. Завтра на матчі він у мене побачить, хто тут маніпулятор.

Софія радісно підморгнула мені, підводячись із ліжка:

— От і правильно! Виспись перед завтрашньою грою, бо завтра на полі буде спекотно.

Попрощавшись, вона тихо вислизнула за двері, залишаючи мене наодинці з напівтемрявою кімнати.

Я лягла на своє ліжко-крісло, дивлячись у стелю і чекаючи. Спочатку я була впевнена, що Лукас ось-ось повернеться — зрештою, це і його номер також, і вічно ховатися в хлопців він не зможе. Але хвилини тяглися за хвилинами, а в коридорі стояла глуха тиша.

Я перевернулася на інший бік, дивлячись на порожнє сусіднє ліжко, яке так і залишилося незастеленим після його шквального відходу. Він так і не з'явився ні через годину, ні пізно вночі. Де він був — у Марка в номері до самого ранку чи просто бродив десь на вулиці, випускаючи пар, — я гадки не мала.

Зрештою, втома взяла своє. З думками про те, що завтра на нас чекає важкий день і дуже показовий матч, я заснула, так і не дізнавшись, де ніч провів наш упертий капітан.