"Сезонний турнір "

Ранок прийшов занадто швидко. Холодне світло пробивалося крізь штори. Атмосфера в номері була ще більш напруженою, ніж ввечері. Ми майже не перекинулися словами, збираючись на сніданок. Кожен з нас був зосереджений на власному завданні: я — на майбутній грі, вона — на своїй реабілітації та спостереженні за мною.

Ми спустилися в їдальню разом, але трималися на відстані, щоб ніхто нічого не запідозрив. Команда вже була в зборі, тренер метав блискавки, обговорюючи тактику. Це була одна з найважливіших ігор сезону.

Коли ми виходили з ресторану  до роздягальні, Марк підійшов до мене, помітивши, як ми з Анею йдемо поруч. Він лише хитро примружився.

— Бачу, ніч пройшла «продуктивно», — прошепотів він мені на вухо.

— Заткнися, Марку, — процідив я, не зводячи очей з поля, на якому нам за годину доведеться грати.

Я знав одне: ця гра стане для мене вирішальною. Або я виплесну всю цю злість, накопичену за ніч, у перемогу, або згорю на полі під її пильним поглядом.

У роздягальні панувало повне божевілля. Повітря було наелектризоване до краю, пахло потом, мазями для розтирання та дешевим адреналіном. Тренер мегафонами ганяв гравців, був на межі нервового зриву, постійно перевіряв склад і в сотий раз перегортав тактичні папери, роздаючи останні вказівки. Головний лікар бігав від одного гравця до іншого, перевіряючи стан здоров'я, міряючи пульс і роздаючи останні медичні допуски перед виходом на поле.

Аня тим часом крутилася біля них із камерою в руках. Вона була контент-мейкер клубу — її завданням було зловити кожну емоцію, кожен напружений погляд перед стартовим свистком для офіційних соцмереж. Вона клацала затвором камери, вибираючи ракурси, і її обличчя здавалося абсолютно зосередженим на роботі.

Я сидів на лаві, туго затягуючи бутси, і шкірою відчував кожен спалах її камери. Вона робила крок ближче, потім відходила, але ні на секунду не дивилася мені в очі прямо. Це награне ігнорування бісило мене ще більше, ніж будь-які слова. Я різко підняв голову, зло й важко подивився на неї через об'єктив, але вона просто перевела камеру вбік, ніби я був порожнім місцем.

— Зібралися! Вихід через дві хвилини! — проревев тренер, і роздягальня почала висипати на поле.

Матч із перших секунд перетворився на справжню м'ясорубку. Поле після вчорашньої негоди було вологим, трава ковзала, а суперники грали жорстко, на межі фолу. Сонце пекло маківки, але в грудях палало куди сильніше. Я грав на межі людських можливостей, вкладаючи у кожен ривок усю ту лють, що накопичилася за цей тиждень — за замкнений номер, за її мовчання, за цю безглузду гру в незнайомців.

Я бачив її на бічній лінії. Вона стояла трохи осторонь від лави запасних, тримаючи в руках камеру. Вона знімала трибуни, заміну, тренера, але я точно знав, що кожен раз, коли я падаю на газон чи йду в жорсткий підкат, її об'єктив фокусується саме на мені. Вона була контент-мейкером, вона виконувала свою роботу, але я бачив по її плечах, як сильно вона напружується щоразу, коли хтось врізається в мене.

Другий тайм перетворився на пекло. На 68-й хвилині стався той самий момент.

Я йшов у швидку атаку, намагаючись прорвати захист суперника, коли двоє захисників одночасно кинулися мені в ноги. Жорсткий, брудний стик. Я відчув, як у гомілкостопі щось дико хруснуло, і мене різким болем відкинуло на мокрий газон. Я впав, затиснувши ногу руками, дихання перехопило від пекельного болю, а в очах на секунду потемніло.

Свисток арбітра пролунав розриваючи повітря. Трибуни здивовано загуділи.

Я лежав на траві, стиснувши зуби так, що аж скули звело, і лихоманково шукав її поглядом на боковій лінії. Я чекав. Чорт забирай, я знав, що вона бачила цей момент найкраще за всіх, бо стояла найближче. Я хотів, щоб вона кинула ту камеру, вибігла на поле, підбігла до мене...

Але вона не зрушила з місця.

Аня стояла біля бічної лінії, втиснувши пальці в корпус камери, бліда, з переляканими очима, але вона не зробила жодного кроку на поле. Вона просто злякано дивилася на мене здалека, боячись видати себе, боячись перетнути цю невидиму межу перед усією командою і тренерами. Вона залишилася стояти там, затиснута власними страхами і правилами.

До мене вже мчав штабний лікар із заморозкою та носилками.

— Лукас! Що там? Оберни ногу! — закричав він, падаючи біля мене на коліна.

— Відчепися, не чіпай! — гаркнув я на нього, відштовхуючи його руки, бо біль пульсував у кожному нерві. Я знову звів погляд на Аню. Вона дивилася на мене з таким відчаєм, що мені стало тільки гірше. Вона боялася за мене, але мовчала.

— Вона сама злякалася до чортиків, але навіть не підійшла, — промайнуло в голові.

— Заморожуй швидше! — заричав я лікарю, стискаючи кулаки так, що нігті впилися в долоні. Я відмовився від носилак. Згнітивши зуби, з диким болем я піднявся на ноги, відштовхнув медиків і пошкутильгав назад у гру. Я не збирався здаватися перед нею. Якщо вона грає у свою гру на відстані, я доведу їй, що мене не зламати так просто.

Ми вирвали цю перемогу на останніх хвилинах, але в роздягальні ніхто не влаштовував гучних святкувань. Усі валилися з ніг від втоми, а повітря було густим від поту, мазі та напруги. Я сидів на своїй лаві, важко дихаючи, і намагався самостійно стягнути мокрий від бруду бутс із правого ніг.

Кожне рухливе зусилля віддавалося диким, пульсуючим болем у гомілкостопі. Нога набрякла на очах, перетворившись на суцільний синє-багряний пульсуючий вузол.

Двері роздягальні різко відчинилися, і в приміщення зайшов головний лікар у супроводі тренерського штабу. Окинувши поглядом команду, він одразу подивився в мій бік.

— Ну що, герої-одинаки, догралися? — він підійшов до мене, присідаючи навпочіпки. — Я ж казав тобі після зіткнення робити заміну. Давай сюди ногу, подивимося, що там із твоїми зв’язками.

Аня заходила однією з останніх. Вона тримала в руках камеру та невелику сумку з обладнанням, тримаючись на безпечній відстані від загального гамору. Вона мовчки стала біля виходу, опустивши погляд на підлогу і намагаючись виглядати просто як персонал, що виконує свою роботу. Але я бачив, як вона стиснула пальці на ремінці камери так, що побіліли кісточки. Вона не підходила ближче, хоча кожен її м'яз кричав про протилежне.