'День, що вислизає крізь пальці."

Ранок був жахливим. Моє тіло жило окремо від свідомості. Мене кидало в таку пекельну спеку, що здавалося, я зараз випаруюся, а через хвилину — у крижаний холод, від якого всередині все здригалося. Я не могла навіть сфокусувати погляд на стіні. Телефон валявся десь під ліжком, я не мала сил його дістати. Я написала директору клубу коротке: «Я захворіла, дуже погано, не буду». Натиснула «відправити» і просто провалилася в темряву. Я не знала, скільки часу минуло — годину чи вічність.

Я була в напівнепритомному стані. У вітальні було тихо, але десь у дворі під вікнами весь цей час щось відбувалося. Якийсь молодий хлопець — я не бачила його, лише чула — співав, щось вигукував, було повно шуму. Моя голова розривалася від цього хаосу. Я не розуміла, хто він, навіщо він тут, чому такий шумний. Мені було байдуже. Я просто намагалася дихати.

Я лежала в ліжку, дивлячись у стелю, коли почула наполегливий стук. Це був консьєрж, пан Микола. Він зайшов у квартиру — я не зачинила двері на замок, сил не було.

— Аню, тобі тут передали, — сказав він, ставлячи на стіл пакет.

Я з трудом піднялася, сперлася на стіну і прошепотіла:

— Від кого це?

Пан Микола знизав плечима:

— Та хто ж його знає. Якийсь хлопець молодий приніс, вигляд мав дивний, весь на нервах. Я ніколи його не бачив, не знаю хто це. Просто залишив і пішов.

Я відкрила пакет: ліки, фрукти, вода. Я дивилася на це, і в голові була лише порожнеча. Хто це? Чому мені? Я не мала сил аналізувати. Я просто відкрила ліки, випила, що було потрібно, і знову впала на ліжко.

Тільки зараз я знайшла сили взяти телефон. Купа сповіщень. Від Лукаса теж було повідомлення (я зрозуміла, що це він, коли побачила номер і контекст). Я відчувала себе розбитою, моє тіло досі тремтіло від температури. Я не хотіла відкриватись, не хотіла ніяких емоційних розмов. Я просто надрукувала максимально сухе, холодне повідомлення, щоб закрити тему:

«Дякую за турботу, ліки отримала».

Без зайвих пояснень. Без «чому» і «як». Я просто хотіла, щоб мене залишили в спокої. Я відклала телефон і відразу заснула глибоким, важким сном, який більше нагадував забуття, ніж відпочинок