21. Спонтанна пропозиція

АРСЕН

Кіра мовчить.

Сидить переді мною, закутавшись у ковдру, і, опустивши голову, вперто дивиться кудись униз. Пальці нервово перебирають край тканини, губи стиснуті, а плечі напружені так, ніби мала ось-ось збирається від мене відбиватися.

Цікава реакція. Ще вчора в клубі ця дівчина не боялася ні слова мені сказати, ні мохіто на футболку вилити. А тепер сидить і не може вичавити з себе бодай одну причину, чому я маю піти проти власної вигоди. Я не садист, не монстр. Але вже дуже мені хочеться опустити Коваля. Хочеться скандалу через зірване весілля, пліток. Він же балотується в депутати, і я хочу, аби його кандидатура з тріском вилетіла. Але ще чекаю, що скаже його балувана донечка.

Не впевнений, але щось мені підказує, що вона не просто так втекла з дому і батька, судячи з усього, не дуже любить.

Час іде. А мені не подобається чекати.

Я не благодійний фонд і не збираюся влаштовувати тут притулок для доньок своїх ворогів. Навіть при тім, що вони диявольськи привабливі і шалено подобаються мені. У мене достатньо проблем, які потребують уваги, і Коваль серед них — далеко не останній. Якщо я можу отримати назад те, що він нахабно відібрав у мене, то не бачу сенсу відмовлятися від такої можливості.

Хіба що його донька запропонує щось справді цікаве.

— Кіро, час вийшов, — холодно порушую тишу. — У тебе додаткова хвилина, аби переконати мене не віддавати тебе батькові. Мені немає резону ризикувати своєю репутацією. Тож або ти називаєш причину, або я віддаю тебе твоєму батькові, а він поверне мені те, що нахабно відібрав у мене. Нічого особистого, мала. Даруй. Це просто бізнес.

Вона здригається, але не відповідає. Лише повільно підіймає голову.

І ось тепер я бачу її очі.

Великі, налякані, повні сліз. Вона намагається триматися, та виходить у неї не надто переконливо. Нижня губа тремтить, погляд благає, хоча сама Кіра, мабуть, ненавидить себе за цю слабкість.

— Я зроблю все, що скажеш, тільки не віддавай мене батькові, — нарешті вимовляє вона. — Я буду працювати і відшкодую батькові збитки. Будь ласка, я не хочу додому. Бо там... Там справжнє пекло. Немає нічого гіршого за те, що тебе ображають ті, хто мав би захищати...

Мимоволі хмикаю. В її кількох словах — щира правда. В голосі — відчай, але я сьогодні не добрий самаритянин. Вона вчора мене обдурила і по суті використала у своїх цілях. Нічим не краща за свого батечка.

В душі посміхаюся на її заяву. Вона відшкодує батькові збитки? Це навіть звучить смішно, хоча й цікаво. Дівчина, яка, схоже, не має ані власних грошей, ані чіткого плану, як вибратися з цієї історії, збирається розрахуватися зі мною. От цікаво чим? Які у неї можуть бути ресурси? Та, звісно, що ніяких. Це лише блеф.

Але в її словах є дещо важливіше. Вона готова працювати. Готова погоджуватися на умови, аби тільки не повертатися до Коваля.

Дивні думки починають складатися в голові. Я ще не знаю, чи варто взагалі розглядати такий варіант, але втрачати можливість перевірити її межі не збираюся.

— На що ти готова заради своєї свободи? — запитую, трохи схиливши голову. — І чи буде це свободою? Таких гарантій я тобі дати не можу. Чи готова ти працювати дівчинкою за викликом?

Її реакція перевершує мої очікування.

Очі Кіри стають круглими, а в погляді крізь сльози миттєво спалахує обурення. Вона навіть трохи відхиляється назад, наче я щойно запропонував їй щось настільки огидне, що від самої думки хочеться втекти.

— А нормальної роботи що, взагалі немає? — обурено випалює вона. — Я краще буду працювати прибиральницею, буду гайки крутити, стайні прибирати... Але дівчинка за викликом — це не моє, — з відчаєм тараторить вона. — Для цього талант потрібен, а в мене його немає. Боюся, що, якщо кілька клієнтів залишаться без зубів, то тобі це дорожче буде коштувати.

На останніх словах вона так войовничо підтискає губи, що я не стримую кривої посмішки.

Ось тепер упізнаю ту саму малу з клубу. Налякана, але з характером. Навіть коли їй здається, що земля вислизає з-під ніг, вона примудряється огризатися.

— Тобто ти ще й клієнтам зуби вибиватимеш? — перепитую, насолоджуючись її реакцією.

— А ні, напевно, буду терпіти те, що мені огидно, — буркає вона. — Після моєї «ніжності» не тільки стоматологи матимуть роботу.

Ледь стримуюся, аби не розсміятися. Чорт забирай, у неї справді є талант знаходити відповідь навіть тоді, коли краще було б промовчати.

Я на мить відводжу погляд. У голові вже вимальовується один варіант, і, що довше я його обмірковую, то цікавішим він мені здається. Коваль хоче видати доньку заміж за Крутого, щоб закріпити свою домовленість. Для нього це не просто весілля, а вигідна угода. І якщо церемонія зірветься, він навряд чи поставиться до цього спокійно. Адже його авторитет тоді остаточно ляже.

А якщо замість Крутого поруч із малою опинюся я?

Це могло б змінити хід подій та показати, скільки у кого сил. І не лише в моїх стосунках із Ковалем.

Повертаю погляд до дівчини. Вона вже не дивиться на мене так благально. У її очах знову з’являється настороженість. Мабуть, намагається зрозуміти, що я замислив. І правильно робить. Я й сам ще не до кінця розібрався, наскільки далеко готовий зайти у своїх вимогах та бажанні насолити її батькові.

— Гаразд, — нарешті порушую затягнуту паузу. — Тоді давай подивимось на твою проблему з іншої сторони.

Кіра завмирає. Я знову витримую невелику паузу, навмисно не відводячи від неї погляду.

— Не хочеш заміж за Крутого? Тоді виходь за мене.

У кімнаті повисає мертва тиша. Кіра дивиться на мене навіть не моргаючи. Я не чую жодного слова у відповідь. Лише її очі, які тепер дивляться на мене так, ніби я щойно запропонував їй щось набагато страшніше за повернення до батька.

Цікаво, мала. Що ти скажеш тепер?