18. Чекаю додаткових новин

АРСЕН

На губах знову з’являється хижа посмішка. Ще не можу повірити, що мені так пощастило. Навіть не мріяв.

Це ще не перемога. І я не збираюся робити поспішних висновків, доки не знатиму всіх обставин її втечі. Але така можливість надто цінна, щоб я дозволив собі її проґавити.

Здригаюся від прохолоди: потрібно щось одягти на себе, бо на шкірі сироти виступили.

Шумно видихаю, бо тепер залишається дочекатися повного досьє від Мурата. Хочу знати про Кіру все: її звички, оточення, стосунки з батьком, причини, через які вона опинилася в клубі сама. І найголовніше — що саме змусило її так відчайдушно тікати від людей Коваля.

Повільно підіймаюся сходами на другий поверх.

У коридорі тихо. Зупиняюся на мить, заплющую очі й намагаюся уявити, куди могла податися моя імпульсивна гостя.

Вона не схожа на людину, яка спокійно чекатиме, доки хтось вирішить її долю. Тому цілком можливо, що вже шукає вихід або планує чергову втечу. Хоча після нашої короткої розмови вона мала б зрозуміти, що просто так звідси не вийде.

Шосте чуття підказує, де її шукати.

Прямую до кімнати в кінці коридору. Бо особисто я б точно подався туди. Натискаю на ручку, але двері не піддаються. Пробую ще раз, уже сильніше, і розумію, що вони замкнені зсередини.

Отже, все-таки вирішила сховатися тут.

— Кіро, відчини!

Хрипко наказую, але за дверима тихо.

Чекаю кілька хвилин, а тоді притуляюся чолом до дверей і важко видихаю.

Чортове дівчисько!

Одна частина мене просто зараз готова винести ці двері до біса. Не тому, що я не можу терпіти її примхи, а тому, що мене дратує сама думка, що хтось у моєму домі вирішив відгородитися від мене замком. Особливо та, яка безнадійно зіпсувала мені плани. І замість звичного вечора я отримав купу запитань.

Але інша частина підказує, що це лише все ускладнить. А мені найменше хочеться тиснути на цю малу. Кіра й без того налякана. Якщо я зараз почну вибивати двері, вона сприйме це як чергову загрозу. А мені потрібна не її істерика, а відповіді. І не тільки. Бо коли я все з’ясую, вона стане ключем до вирішення багатьох питань.

Повільно випрямляюся й дивлюся на двері.

За ними тиша. Жодного звуку, жодного руху. Можливо, вона вже лягла. А можливо, сидить там і прислухається до кожного мого кроку.

Цікаво, чи розуміє вона, що її присутність тут може змінити значно більше, ніж просто наші плани на цю ніч?

Я не збираюся опускати таку можливість. Але й діяти навмання не буду. Спершу маю з’ясувати, що відбувається між нею та батьком. Бо якщо Коваль справді настільки розлютив власну доньку, що вона воліла втекти невідомо куди, ніж залишитися вдома... То за цим стоїть щось серйозніше за звичайну сімейну сварку. І мені потрібно знати, що саме.

Відходжу від дверей на кілька кроків, востаннє кидаю погляд на замок і прямую назад коридором. Лише зараз пригадую її слова, що вона хотіла їсти, але від вечері відмовилася. Зітхаю. Розбірки розбірками, але морити голодом людину — не айс. Зрештою, вона не просила ані лобстерів, ані мармурової телятини...