15. Я передумала

КІРА

Спантеличено дивлячись у темні очі Орловського, які зараз здаються майже чорними, нервово зволожую пересохлі вуста й зірвано відмахуюся:

— Ти добре почув, що я сказала. Я хочу спати. І якщо вже я тут, то кімнату собі оберу сама.

Обличчя чоловіка насуплюються іще більше, а голос звучить небезпечно низько. 

— Ти нікуди не підеш... Ти винна цей вечір мені. Ти ж приїхала сюди заради цього.

Жадібно хапаю повітря, бо від його близькості мені кисню катастрофічно не вистачає. Страх буквально сковує. Так, я погодилася, але наміру виконувати дану обіцянку не маю. І точно цього робити не буду. Впираюся руками в його гарячі тверді груди і зірвано прошу:

— Відпусти мене. Я хочу спати.

Не чекаючи відповіді, відштовхую накачаного красеня і, звільнившись з його полону, рушаю до сходів. Чудово усвідомлюю, що я вирвалася з дужих рук Арсена лише тому, що він мені це дозволив. Серце калатає в шаленому ритмі. Адреналін пульсує у скронях. Кроки хиткі, невпевнені, а страх такий, що аж у грудях усе боляче стискається.

— Кіро, — чую за спиною його роздратований голос.

Переступивши дві сходинки, таки знову зупиняюся. Намагаюся вирівняти дихання та вдавати впевненість:

— Що іще?!

— Ти, здається, забула, де перебуваєш.

Нервово ковтаю. Мені дуже хочеться пити, але я ладна потерпіти, аби тільки позбутися компанії цього чоловіка.

— А ти, здається, забув, що я не твоя власність. Я не належу тобі, і ти не маєш жодного права тиснути на мене, навіть якщо я перебуваю у твоєму домі.

На мої слова чоловік хмикає і наближається до мене:

— Мала, не перевертай. Ти тут тому, що сама погодилася розважити мене.

На мить зажмурюю очі, тремтіння у тілі лише посилюється, я все розумію. Але, даючи обіцянку цьому чоловікові, я навіть наміру не мала виконувати її. Розплющую очі і різко випалюю:

— Я передумала...

На мить наші погляди зустрічаються. Арсен мовчить, на обличчі — гримаса люті, а в очах — вогонь. Мені дуже страшно, але я вирішую скористатися цією паузою, щоб сказати те, що вже давно крутиться на язиці. Трохи страшно, якими можуть бути наслідки моєї зухвалості, але навіть якщо ситуація проти мене, це не означає, що я повинна одразу здатися.

— Арсене, не потрібно тиснути на мене чи використовувати силу. Хочеш дівчину для розваг, то знайди собі — у наш час це не проблема. Я такі послуги не надаю. Вибач, досвіду такого нема.

Орловський примружується, але я не збираюся слухати його чергові погрози, нагадування чи іще щось. Розвертаюся й, стримуючи тремтіння у тілі, підіймаюся сходами.

Кожен крок дається важко. Ноги досі наче не мої після всього, що сталося, а високі підбори тільки заважають. Проте я не зупиняюся. Мені потрібно опинитися якомога далі від цього чоловіка. У повній тиші і хоч трохи заспокоїтися. Хоча дуже сумніваюся, що він дасть мені спокій. Я ж пообіцяла йому розваги.

Боже, і чим я тільки думала? Та нічим. Я керувалася страхом. Планувала, що втечу, але не так склалося, як гадалося. І зараз, йдучи на другий поверх, молюся, аби тільки він не наздогнав мене.