11. Капризне дівчисько

АРСЕН

Посадивши дівчисько в машину, сідаю поруч та віддаю водієві наказ їхати. Зачиняю дверцята — і я нарешті можу видихнути й обміркувати те, що щойно сталося.

От уже не думав, що цей вечір так повернеться.

Ще тиждень тому я не поділив із Володимиром Ковалем спільну справу. Точніше, він вирішив, що може заграбастати прибутковий бізнес, обійшовши закон і залишивши мене ні з чим. Очевидно, старий вирішив, що я проковтну таку витівку й піду шукати інші можливості заробітку. Не на того напав. Зрештою, ми роки три як ворогуємо.

Я не звик пробачати людям подібні речі. Особливо тим, хто вважає себе недоторканним і думає, що гроші та зв’язки дозволяють йому робити все, що заманеться.

А сьогодні його донька опинилася в моїх руках. Принаймні маю надію, що це донька саме того Коваля. То фортуна, схоже, нарешті повернулася до мене обличчям. І було б нерозумно не скористатися таким шансом.

Але перш ніж потішити себе, треба з’ясувати, що саме відбувається. Я не збираюся приймати будь-які рішення на емоціях, навіть якщо обставини складаються на мою користь. Амбіції амбіціями, але перш ніж робити наступний крок, потрібно переконатися, що дівчина справді та, за кого я її прийняв, та не наробити дурниць.

Кидаю на свою пасажирку короткий погляд. Мала поки покірно сидить поруч, напружена, мов натягнута струна. Пальці судомно стискають сумочку, губи невдоволено підтиснуті, а очі так і бігають салоном. Схоже, вона вже обмірковує черговий план втечі.

Цікаво, скільки ще разів сьогодні вона спробує втекти?

— Куди ми їдемо? — раптом запитує дівчисько.

— Додому.

— До кого? — раптом налякано звучить її голос.

Хмикнувши, переводжу погляд у лобове скло. Схоже, вона страшенно не хоче повертатися до рідного дому. Цікаво чому?

— До мене, мала. Ти ж погодилася провести зі мною ніч. Чи в тебе пам’ять коротка?

Вона кліпає, а тоді підозріло примружується.

— Навіщо? Що ми там робитимемо?

Я роздратовано фиркаю. От навіщо мене бісити? В нас же домовленість.

— Кохатися, мала. Ти ж сама погодилася.

— Я не... — обурено вигукує вона, але одразу замовкає, опустивши голову.

Оце вже цікаво. Невже вона сподівалася, що я повезу її додому, напою чаєм і запропоную подивитися кіно чи, може, почитати псалми?

— Кіра, годі своїх протестів. Ти погодилася, і не потрібно зараз вмикати задню. Ти дівчинка доросла, тож за свої слова потрібно відповідати... Чи, може, ти планувала чкурнути? — сухо цікавлюся, пильно дивлячись на стривожене дівчисько.

Вона підіймає на мене великі очі. Кілька разів кліпає, а тоді зірваним тоном на емоціях випалює.

— Ти нестерпний! — обурюється, нервово перебираючи ремінець сумочки. — Забудь, що тобі сказала. Я не така! І взагалі, я не збираюся тебе розважати! Я скористалася ситуацією. Мені просто потрібна була твоя допомога. І можеш обламатися, розваг не буде. Я оплачу тобі твою допомогу. А зараз краще відпусти мене, якщо не хочеш проблем посеред ночі...

Хмикаю, пильно дивлячись на настирливе дівча.

— І хто ж мені ці проблеми влаштує? Може, ти?

— Не я, — відмахується приваблива красуня. — Мій батько...

Дивлюся на неї і сам себе питаю: скільки їй років? Виглядає мов дитина, але якщо була у клубі, то вже точно вісімнадцять є. Видихаю і на її слова холодно відмахуюся.

— Побачимо.

Насправді тепер у мене інші плани щодо цього дівчиська. І справа зовсім не в тому, що вона така вперта, — мені просто хочеться перевірити, наскільки далеко вона зайде. Хоча мушу визнати: нахабства та самовпевненості їй не позичати. Спочатку облила мене коктейлем, потім дала ляпаса, а тепер ще й обурюється, ніби це я винен у всіх її проблемах. І он батьком погрожує. Але чи не від нього вона втікала?! Оце так вибухова кралечка!

Я ледь помітно всміхаюся. Що ж, нудно точно не буде — сьогоднішній вечір та ніч обіцяють пригоди, і це підсилює адреналін у крові.