7. Ти не відповіла

КІРА

Нервово ковтаю клубок у горлі. Погляд метається від незнайомця до дверей, за якими стоїть батьків охоронець. Я не хочу нічого розповідати цьому нахабі. Узагалі не хочу мати з ним нічого спільного! Але й мовчати не можу. Якщо той громило увірветься сюди, мені кінець.

Я чудово знаю батька. Він не пробачить мені втечі. А якщо мене повернуть додому, то завтра я точно опиняюся перед вівтарем із Крутим. Хоча тепер я вже навіть не впевнена, що до того весілля взагалі дійде. Здається, сьогоднішній вечір здатен зруйнувати все, що батько так старанно спланував. У мене є шанс, і буде дурістю ним не скористатися.

Тільки от чи стане мені від цього легше? Я ж тоді опинюся сам на сам із життям без засобів існування. Що я тоді робитиму? Без житла, коштів та всього того що чого я звикла? Тоді я житиму, як живуть безхатьки.

Кліпаю і розгублено заглядаю в очі незнайомця.

— За мною погоня, — тихо кидаю я, ледве ворушачи губами. — Якщо мене зараз зловлять, то мені не жити.

Атлет поруч примружується. Його погляд стає пильнішим, а я мимоволі стискаю пальці, намагаючись приховати тремтіння рук.

— Хто за тобою гониться? — перепитує він. — І що ти такого зробила, що тебе шукають?

Я нервово відводжу очі на двері, у які тарабанить моя пряма загроза. Але не розумію, навіщо цьому чоловікові знати такі деталі? Я й без того влипла по самі вуха, а тепер ще й маю звітувати перед цим нахабою, який кілька хвилин тому погрожував забрати мене із собою.

За дверима чується рух та чоловічі невдоволені голоси. Я здригаюся й мимоволі налякано знову дивлюся в той бік.

Господи, ну чому він не може просто відчепитися від мене зі своїми запитаннями?!

Кілька секунд я мовчу, у паніці обмірковуючи, що робити. Збрехати? Спробувати домовитися? Чи все-таки сказати правду? Але ж я навіть не знаю, хто цей качок і чи можна йому довіряти. А випалювати правду першому ліпшому — така собі ідея.

— Годі допитів! — зірвано кидаю, повертаючи до нього погляд. — Ти казав, що я поїду з тобою? То поїхали вже!

Незнайомець хмикає. Схоже, моя пропозиція його неабияк розважає. А мене дратує його нахабна зухвалість. Він явно зараз на коні і, схоже, чудово це розуміє.

— Ти готова мене розважити? — раптом надто зверхньо малює він. — Ти ж щойно нікуди зі мною не їхала... Що змінилося?

На мить заплющую очі. Та щоб тебе! Невже він не розуміє, що мені зараз зовсім не до його дурних допитів?

— Я… — затинаюся, відчуваючи, як пересихає в роті. — Будь ласка. Поїхали, бо той хто за дверима зараз увірветься сюди. Повір, для нього це не проблема.

Пильно дивлюся в суворі нахмурені очі і майже благаю його. Хоча ще кілька хвилин тому ладна була видряпати йому ці очі за його нахабство.

— Поїхали, будь ласка! — зірвано шепочу.

І тепер мені байдуже на власну гордість. Я не хочу повертатися до батька. Не хочу знову опинитися під його контролем і втратити останню можливість самій вирішувати своє життя. Бо якщо я скажу «так» Крутому, то, якщо вірити чуткам, я буду дихати з його дозволу.

Незнайомець, однак, нікуди не поспішає.

— Мала, ти не відповіла, — сухо нагадує він.

Я розгублено кліпаю, не вірячи власним вухам. Він іще й торгуватися зі мною зібрався?! Ну невже не можна поговорити деінде? Зараз тут точно не час та не місце для розмов.

Чоловік спирається рукою об стіну біля моєї голови, змушуючи мене відступити й притиснутися спиною до холодної плитки. Я завмираю, відчуваючи, як він нависає наді мною. Його оголений торс зовсім поруч, а я навіть не можу нормально вдихнути, адже різко відчуваю його парфум, змішаний із запахом шкіри. І від його близької присутності в мене злегка паморочиться в голові.

— Я з місця не зрушуся, доки не почую правду та відповідь на своє питання.

Я підводжу на нього очі. У грудях усе стискається від страху, безсилля і якогось дивного трепету у тілі, який добре відчувається навіть попри страх.

Цікава ситуація виходить. За дверима — батькова охорона, переді мною — чоловік, який не збирається допомагати без пояснень... Я опинилася між ними, наче в пастці.

Цікава ситуація виходить. Стискаю жовна. Втікаючи сьогодні з дому, я планувала просто провести вечір з подругами та повернутися. Але зараз мої плани дещо інші. Я чомусь не хочу повертатися додому.

Подумки хмикаю: втікаючи від одного деспота, я потрапила в руки до іншого. І тепер за лічені секунди маю вирішити, кому з них повинна довіритися.