В обіймах віщого сну
Хвиля..
А яка панувала спека! ЇЇ неможливо було стерпіти.
Був вихідний. Аліса та її друзі вирішили піти освіжитися на озеро, воно було
єдине, де вода не була ще суцільною нафтою. Моя правнучка з друзями пішла на озеро.
Навколо нього було створено штучну оболонку, яка захищала від спеки та від повітря
ззовні. Дівчати переодягли купальники, зайшли у воду. Діти ще не підозрювали, який
жах їх там очікував. Вони веселились та не дивилися на те, що було позаду них. І от
десь далеко стала зростати хвиля, це не характерно для озера, але ж звідки мені знати,
це був не той світ, у якому я звикла жити. Хвилю не бачив ніхто, всі розважалися,
плавали, грілися на безпечному сонці, не знаючи, що це було останнє, що вони зможуть
зробити у своєму короткому житті. Озеро… Це було останнє, що бачили діти, бачила
моя правнучка Аліса... А очі… На це було дуже важко дивитися. Хвиля ставала дедалі
більшою, спочатку була непомітна, а згодом її побачили всі, та мало хто розумів, чим
це закінчиться. Двадцять, п'ятдесят, сто метрів і врешті на сотні кілометрів, хвиля
зросла і накрила всіх людей. Дехто намагався втікав, але то було марно. Хвиля за мить
знищила всіх, не тільки тих, хто був на озері, а й ціле місто.
Відредаговано: 02.05.2022
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
