Частина 25

Через кілька місяців після розмови з маркізом Максиміліан вирішив відвідати Лондон по справах разом з дочками. Місто зустріло  їх безперервними гуркотами екіпажів по бруківці , криками вуличних торговців і натовпами людей на вулицях. Житті тут вирувало без упину: широкими вулицями поспішали перехожі та шурхотіли своїми довгими сукнями, повз них снували вершники й карети , а повітря було сповнене пахощами свіжої випічки , вугілля та запаху дощу. 
Поки батько відійшов по справах , Елізабет разом із Вірджинією прогулювалися вздовж торговельної вулиці. Дівчата з захопленням розглядали книги , стрічки та дорогі тканини , привезені з різних куточків світу. Вірджинія неабияк хотіла придбати якусь сукню. Але згадавши скільки у неї в гардеробі одягу, втрималася від цієї ідеї та поглянула свою сестру, котра ледве не захопленням розглядала книжки й весело защебетала . 
– Якщо ми так ще довше стоятимемо білі цієї книгарні, ми ніколи не повернемося додому- пробелькотіла вона 

– А якщо ти хоч слово скажеш про свої сукні та про те що хочеш придбати якусь сукню, то помру від нудьги. -відповіла спокійним голосом Елізабет 

Сестри голосно засміялися та хотіли піти далі як з іншого боку ринку почувся дивний різкий звук від якого дівчата різко обернулися. Вони побачили що кінь одного екіпажу раптово став дибки. Перелякані вельможі та селяни перелякалися та почали масово розбігатися. Елізабет не встигла відреагувати швидко як хтось міцно схопив її за руку та різким поштовхом потягнув вбік. За мить екіпаж пронісся просто перед ними. 

Серце шалено калатало та здавалось от вистрибне із грудей. Елізабет стояла вкрай розгублена та через натовп людей не бачила сестру та розхвилювалася за неї. Раптом позаду неї почувся глибокий низький голос незнайомого чоловіка. 

– Ви не постраждали, міс ? – спитав він що дівчина одразу повернулася туди звідки лунав голос та побачила чоловіка котрий височів над нею. Вона довго дивилась на нього, ніби хотіла побачити те про що говорив маркіале чоловік і м'язом не поворухнувся та люб'язно посміхнувся їй. 

Перед Елізабет стояв Джон Горден родразу його впізнала

Через кілька днів  після розмови з маркізом Максиміліан вирішив відвідати Лондон по справах разом з дочками. Місто зустріло  їх безперервними гуркотами екіпажів по бруківці , криками вуличних торговців і натовпами людей на вулицях. Житті тут вирувало без упину: широкими вулицями поспішали перехожі та шурхотіли своїми довгими сукнями, повз них снували вершники й карети , а повітря було сповнене пахощами свіжої випічки , вугілля та запаху дощу. 

Поки батько відійшов по справах , Елізабет разом із Вірджинією прогулювалися вздовж торговельної вулиці. Дівчата з захопленням розглядали книги , стрічки та дорогі тканини , привезені з різних куточків світу. Вірджинія неабияк хотіла придбати якусь сукню. Але згадавши скільки у неї в гардеробі одягу, втрималася від цієї ідеї та поглянула свою сестру, котра ледве не захопленням розглядала книжки й весело защебетала . 

– Якщо ми так ще довше стоятимемо білі цієї книгарні, ми ніколи не повернемося додому- пробелькотіла вона 

– А якщо ти хоч слово скажеш про свої сукні та про те що хочеш придбати якусь сукню, то помру від нудьги. -відповіла спокійним голосом Елізабет 

Сестри голосно засміялися та хотіли піти далі як з іншого боку ринку почувся дивний різкий звук від якого дівчата різко обернулися. Вони побачили що кінь одного екіпажу раптово став дибки. Перелякані вельможі та селяни перелякалися та почали масово розбігатися. Елізабет не встигла відреагувати швидко як хтось міцно схопив її за руку та різким поштовхом потягнув вбік. За мить екіпаж пронісся просто перед ними. 

Серце шалено калатало та здавалось от вистрибне із грудей. Елізабет стояла вкрай розгублена та через натовп людей не бачила сестру та розхвилювалася за неї. Раптом позаду неї почувся глибокий низький голос незнайомого чоловіка. 

– Ви не постраждали, міс ? – спитав він що дівчина одразу повернулася туди звідки лунав голос та побачила чоловіка котрий височів над нею. Вона довго дивилась на нього, ніби хотіла побачити те про що говорив маркіз. Утім чоловік і м'язом обличчя  не поворухнувся та люб'язно посміхнувся їй. Він майстерно ховав свою хижу натуру та поки не поспішав розкриватися дівчині. Джон хотів здобути її довіру, а потім зламати її та дивитися як Грегор рятує Елізабет. Чоловік на мить звів погляд на Сальваторе, котрий стояв недалеко від воріт та застережливо на нього дивився , ніби попереджаючи про те, щоб він згаряча не накоїв дурниць та видав свої  дії. Джона роздратувала його застережливість, але він заспокоївся коли відчув на собі пильний погляд Елізабет та звів на неї зір - Ви не поранились?

Перед Елізабет стояв Джон Горден. Вона одразу його впізнала коли вперше побачила його на балу та залякла на місці так нічого і не сказавши. Дівчина ураз посміхнулась йому та заперечила головою.
- Ні, містер Горден – відповіла через кілька хвилин після мовчання – Але я дуже налякана….все так несподівано сталось. Дякую що ви врятували мене.

Джон хотів підійти до неї ближче , але йому завадила Вірджинія яка поспіхом наближалась до них. Чоловік одразу помітивши її присутність спохмурнів та сверлив її гнівном поглядом. Дівчина, здавалось не звернула на те уваги та стурбовано глянула на сестру, а потім вже на її рятівника.  Чомусь  присутність цього чоловіка її дратувала, що вона сердито на нього глянула, ніби відчувала від нього негативну енергетику та небезпечні справи які він вів. Джон поки нічого не запідозрив, але його увагу все ж привернула вона та зіщулившись вивчав її обличчя, ніби вона йому сильніше могла знадобитися ніж її сестра. Чоловіка привабило це руде дівчисько, але прогнав геть не прохані думки щодо неї та мовчки спостерігав за нею. Очевидно вона була старшою сестрою та була повністю протилежністю її світлої душі, як в той момент Вірджі випромінювала небезпеку та здатність на гострий язик.