Частина 24

Ніч непомітно змінилась на ранок. Унизу вже давно всі прокинулись та метушилася прислуга: покоївки наводили лад у кімнатах, наче як полохливі мухи, а кухари готували різноманітні страви, за вказівками економки, а слуги поспішали виконувати свої щоденні обов’язки.  Маєток поволі оживав, наповнюючись звичними ранковими звуками.
Сонячне світло проникало крізь фіранки, малюючи на підлозі золотаві візерунки. Елізабет прокинулася зазвичай пізніше, ніж зазвичай. Вона повільно розплющила очі та кілька хвилин лежала нерухомо, вдивлячись у стелю, а потім опустила голову та поглянула  на двері.
Спогади про минулу ніч повернулися миттєво, що вона мимоволі здригнулася. Перед очима знову постало жахіття, що переслідувало її уві сні,- моторошний, сон тісно пов’язаний з маркізом. Вона не хотіла більще згадувати ті жахливі сновидіння,  й щиро не хотіла знову і знову їх проживати та прагнула назавжди про це забути зі своєї пам’яті.
Джон Горден…В її думках засіло це ім’я мов отрута та не відпускало своїми міцними лабетами. На балу дівчина не побачила в ньому нічого поганого, але чітко бачила як маркіз напружився коли його погляд зустрівся з ним та ще більше обійняв за стан дівчину ніби намагаючись інстинктивно захистити її.  Невже вона так помилялася щодо нього? Елізабет думала що офіцер шляхетної вдачі, але навіть не підозрювала що за цією маскою ввічливості ховається щось загрозливе та здатне так холоднокровно вбити людину.
Від важких думок про Джона ,Елізабет подумала про Грегора. Дівчина одразу пригадала випадкову зустріч в коридорі та довгу розмову з ним. Особливо гостро запам’ятались слова чоловіка які луною пролунали в її голові: «Не залишайтесь з ним наодинці».
Від самої лише згадки про це серце неприємно стиснулося. Учора вона не надала цим словам великого значення, але тепер вони звучали зовсім інакше. У них відчувалося не просте застереження, а щире хвилювання.
Складалось враження , що Грегор знав про Джона якомога більше , ніж міг сказати уголос. Елізабет дратувало , що він не все їй говорив, а особливо вона все одно знала що рано чи пізно всі таємниці випливуть на зовні навіть якщо чоловік щось замовчував 
Елізабет відкинула ковдру й опустила босі ноги на прохолодну підлогу. Вона намагалася переконати себе, що це лише наслідки тривожної ночі, панічного сну та власної уяви. Утім відчуття небезпеки все одно не зникало. Воно повільно осідало десь глибоко всередині та змушувало сумніватися у всьому, що здавалось очевидним.
Вставши з ліжка , Елізабет попрямувала до кутка де висіла вервечка зі дзвоником щоб покликати покоївку допомогти їй одягнути сукню. Покоївка поспіхом увійшла в покої молодої баронеси та привітно їй посміхнулася.

–  Доброго ранку, міс Роджерсон – промовила вона взявши з шафи сукню, бузкового кольору та підійшла до Елізабет. Покоївка помітила що пані не особливо добре спала та стурбовано поглянула на неї. — Спали добре?

– Ох, Нора краще не питай – відповіла вона та швидко перевела тему розмови- Скажи, батьки вже поснідали?

- О, так. Ваша мати кудись пішла разом з леді Грейс , а барон в саду розмовляє з маркізом.

При згадці про чоловіка Елізабет напружилась та одразу виглянула у вікно де краєвиди виходили у сад та опустивши очі, побачила біля альтанці чоловіка та батька. Вона не знала про що вони говорили, але відчувала що розмова була напружена. Їй якомога швидше хотілось вийти з дому та прогулятися алеєю в парку , що наказала Норі допомогти зі сукнею та швидко її відпустила. Дівчина ще довго вдивлялась в своє відображення в дзеркалі та впевнившись, що все на ній лежить гарно, поспіхом вийшла з кімнати та вихором спустилась в гостьову кімнату де на столі на неї очікував сніданок.

У гостьовій залі не було нікого, тож дівчина могла бодай на кілька хвилин  насолодитися тишею. Лише молода покоївка яка чергувала біля дверей іноді підходила до Елізабет та питала чи все смачно та чи не потрібно ще чогось. Заперечивши покоївці , дівчина відпустила її, а сама була змушена сидіти на самоті. Швидко поснідавши, Елізабет підвелась зі столу та швидкою ходою попрямувала до парку. Їй хотілося позбутися важких думок та насолодитися спокоєм тихого ранку. Повітря надворі після нічної грози було свіжим. Краплі води мерехтіли  на трояндах, а десь неподалік мелодійно співали пташки.

Здавалося ніщо не віщувало небезпеки.  Проте неспокій  все одно ні на хвилину не залишав її та бігав за нею по п’ятах та не давав відпустити.

Повільно прогулюючись стежкою, Елізабет помітила попереду батька.  Максиміліан стояв біля старого дубка, разом із Грегором. Маркіз виглядав відстороненим та дещо похмурим. Очевидно він думав про те як застерегти Елізабет від раптових залицянь офіцера, а про можливі заручини з капітаном Вотерсом з дівицею навіть не хотів і думати.

Чоловіки настільки були захоплені розмовою що не помітили як Елізабет зачаїлась в кущах та підловила шматок їхньої розмови.

- Ви маєте знати що він небезпечний….- пролунав голос Грегора -  Він був присутній на вашому балу…і однозначно полює на вашу доньку.

- Чому ти так в цьому переконаний?

– Якби ви уважно стежали за охороною та гостями яких запрошували ви б слідкували за порядком на балу та не мали жодних сумнівів.
Барон уважно подивився на чоловіка ніби хотів прочитати його думки й зрозуміти, що приховується за його мовчанням. Він намагався знайти бодай якусь відповідь на застереження маркіза щодо його доньки. Максиміліан відразу помітив як напружилась його щелепа , а руки були складені в кулак, що от здавалось почується звук хрусткіту. Барон подивився кудись скрізь з себе та потім перевів погляд на молодого чоловіка.

- Ти в цьому впевнений? – спитав він  упевнившись в його щирості словах.
- Абсолютно
На  мить Елізабет забула як дихати та довго вдивлялась в обличчя маркіза. Здавалось чоловік навмисно не дивився в її сторону аби  потім не здати її батькові за те що вона їх підслуховувала.  Дівчина перевала зор на батька і бачила як він раптово змінився та мав стурбований вигляд. Він також переживав за неї, але чомусь замість того щоб запитати,чого вона сама прагне, він вирішив разом з дружиною її майбутнє та хотів аби вона заручилась з капітаном. Від цієї думки серце дівчини болісно стиснулось. Хіба за на неї вже все вирішили?
- Якщо Джон повернувся аби мені насолити, це буде дорого йому коштувати життям…- пролунав грімом його голос в парку
- Ти плануєш помсту? – тихо запитав Максиміліан.