Частина 23

Після насиченого балу ноги Елізабет були настільки втомлені , що вона пішла до себе в кімнату та знесилено впала на ліжко. Очі вперто закривались, хоч повіки важчали з кожною хвилиною, а втома поступово брала своє, а сон чомусь не приходив до дівчини. Не витримавшись довго лежати  на ліжку , вона підвелася з  накинула на плечі легку накидку та попрямувала до балкона дезпочула чоловічі голоси з двору. Очевидно вони поверталась з пʼянки або як то буває добряче повеселились з товаришами після гулянки. Дівчина байдужливо обвела їх оцінювальним поглядом та позадкувала знову в ліжко. Мимоволі вона подумала про Грегора та про те що між ними відбулось за останні місяці їхнього знайомства: перша зустріч, візит до його маєтку та той палкий поцілунок який не перейшов на щось більше. Вона дякувала Богові що Грегор мав здоровий глузд та не оволодів її тілом, хоч бачила що це йому коштувало багато зусиль. Елізабет не знала що коли ще побачить чоловіка, але дякувала йому що майже з ним не перетинається після їх танцю на балу. 
З голови дівчини довгий час не виходила розмова матері з леді Грейс , про те що начебто Грегор їй не рідний брат і вони взагалі не є кровними родичами. Вона далеко сумнівалась в цьому, відчуваючи , що  жінки спеціально розпускають плітки аби посіяти сумніви та тривожність у її серці. Такої поведінки дівчина від рідної матері зовсім не очікувала та відчувала що мати бреше та не хоче розголошувати правду вголос на весь світ, який буде пліткувати про них та косо дивитися в їхній бік.

– Все одно час розставить все на свої місця – прошепотіла в темряву та знову лягла в ліжко, думаючи про матір та про що те що вони шепотілися з леді Амелією.

Утім глибоко всередині себе чітко знала: Грегор їй далеко не байдужий. Серце  відчайдушно линило до нього, хоч від цього було боляче та нестерпний біль пронизував її серце і за того що доля так пожартувала з ними.

З неспокійними думками які вирували  всередині дівчини вона все ж заснула та знову приснився сон де Грегор поранений, а поруч над ним зловтішною посмішкою посміхався Джон. Той самий чоловік якого вона бачила на балу та спостерігав за нею. Елізабет одразу не сподобався лейтенант, наче віщувала нічого хорошого і намагалась показати на балу поглядом йому щоб тримався її подалі, але його слова у сні змусили дівчину пробігти мурахами коли диявольски поглянув на Ліззі та вона одразу прокинулась.

- Він помре Елізабет або ти після нього ! - прокричав він та л поглядом поглянув на на неї – Це буде йому помста за те що доля так зловтішно забрала у мене те що насправді б належало мені по праву якби не той глузливий вчинок... - промовив він і з тими словами дівчина різко обірвала сон. 

Вона так злякалась що здавалось серце випригне із грудей та різко розплющила очі. Дівчина враз встала з ліжка, попрямувала до дверей та було хотіла позвати служницю як двері і відчинились і вона різко відчула тепло дужого тіла. Елізабет одразу зрозуміла що то маркіз. Відчувши терпкий запах одиколону і чогось такого дурманило розум, затремтіла коли він поклав руки їй плечі. Грегор не бачив її напівтемряві але відчував як вона тремтить та стоїть зляканою перед ним. 

–  Елізабет? – тихо покликав Грегор, відчувши, як вона тремтить під його руками- Що сталося?

Дівчина підняла на нього наляканий погляд. Навіть у напвтемряві він помітив її бліде обличчя та блиск сліз у очах.
- Нічого...- прошепотіла вона та спробувала відступити, але чоловік сильно схватив її за руку
- Не брешіть мені.

Його голос був спокійним, але наполегливим, що Елізабет змушувала себе заспокоїтись та все одно тривога брала над собою верх.
Елізабет опустила очі.

— Мені наснився страшний сон

– Лише сон ?
Вона вагалася з відповідю, думала щось придумати та вирішила сказати все як є.
–  В тому сні були ви...Я бачила вас там

Грегор одразу насупився...

– Мене?

— Так, ви були поранені. А поруч стояв чоловік...Здається Горден.

Ім’я змусило чоловіка завмерти. На мить його обличчя спотворилось від гніву, що стиснув щелепи так міцно аж до хрускіту зубів. Елізабет інстиктивно відійшла назад аби він зайвий раз не торкнувся її.

- Що ще він говорив ?

- Що ви помрете... або я після вас.

Грегор мовчав кілька секунд та дивився в опущене обличчя дівчини та потім попрямував погляд кудись повз неї, ніби згадуючи щось неприємне.

– Це лише сон, Елізабет

– Тоді чому ви так зблідли?
Вона вперше прямо подивилася йому в очі. А Грегор важко зітхнув.

- Тому що Джон Горден – людина від якої варто триматися якомога далі. Особливо вам, дорога моя Елізабет....

- Ви його знаєте? – спитала вона тихо.

- На жаль так – відповів сухо він

- Він небезпечний?
Маркіз ще сильніше стиснув щелепи,  а руки зжав в кулаки так сильно що побілили кісточки.

- Набагато небезпечніший, ніж здається.
За вікном раптом почався сильний дощ та загуркотів грім так сильно що при світлі блискавки освітив весь коридор.  Елізабет здригнулася від цього звуку та злякано подивилась на чоловіка. Грегор машинально накрив її долоню своєю, ніби заспокоюючи що небезпека минула. Проте знову десь недалеко загуркотів грім і Елізабет було підскочила, але чоловік сильно притримав дівчину. На мить дівчина заспокоїлася коли почула заспокійливий голос маркіза та той оповив її талію.

- Не бійтеся.

Від його дотику серце забилося  швидше. Вона знала, що мала б відсторонитися. Але чогось не змогла і не хотіла. Елізабет насолоджувалась цією близькістю навіть якщо вона скоро закінчится.
Їхні погляди миттю зустрілися. І вперше за довгий час між ними не було ні сварок, ні докорів, ні страху сказати зайве.

Лише тиша між ними.

І почуття які вони намагалися приховати.

- Вам слід відпочити – тихо промовив Грегор, першим порушивши мовчання.

- А вам?
На його вустах з’явилася ледь помітна посмішка.

- Я вже давно розучився нормально спати.