Частина 21

За цим видовищем яке трапилось на балу між Амелією та Джулією  зловтішно посміхався Джон Горден. Чоловік не був  запрошений , але йому  вдалось прослизнути повз через охорону до маєтку аби потрапити до залу. Він знав що там буде Грегор. У нього було багато шпигунів які стежили за чоловіком і почувши що в маєтку Роджерсонів буде проходити бал вирішив скористатися можливістю. Він розроблював план як його позбутися та помітивши поруч нього темнорусу дівчину, вирішив завойовувати її прихильність та за потреби - викрасти. Чоловік зловтішно посміхнувся та не помітив поряд себе рудоволосу жінку яка понад рік чекала аби той звернув на неї увагу та огорнув турботою. То була Елеонора. Близька подруга Джона.  Її зовнішність нагадувала покійну дружину Грегора, котра сім років тому покінчила життя самогубством та народила сина маркізу. Джон зненавидів обох– Мілґерет , і Грегора дізнавшись що та носить під серцем дитину маркіза та роками хотів йому помститися. Чоловік часто згадував з гіркою усмішкою молоду дівчину та пригадав їх останню зустріч перед її смертю. 

– Джон , любий ти такий чарівний– пробурмотіла вона та вцепилася кігтями в міцні плечі чоловіка– Такого пристрасного чоловіка я ще не бачила…

– А що Грегор з тобою не ніжний? -з сарказмом посміхнувся він–Я думав ти з ним щаслива…

– Ні, ніжний, але з тобою все по іншому…

– Мілґерет, кохана моя….-промовив він та різким рухом повернув її до себе та схиливши голову припав до її вуст шаленим поцілунком.

– Мій коханий…–прошепотіла вона та відсторонилася від нього–Не можна нам того робити , але що я зроблю…Мені шалено тягне до тебе , знаючи що я зраджую свого чоловіка та чекаю від нього дитину. 

Від останніх слів дівчини чоловіка наче струмом вдарило. Він різко випростався . В його серці яке не знало болю та ненависті зчинилася буря. Відтоді ці почуття давно були з ним і не покидали його душу… Через тих спогадів він спохмурнів і що вперше попалось в очі швирнув вазу, яка розлетілася дрібними шматками по підлозі не звартаючи уваги на жінку яка знаходилася разом з ним. 

Елеонора, стурбована його настроєм, сіла поруч. Вона довго вдивлялася в його темні очі, шукаючи щось людяне, але побачила лише порожнечу, сповнену болю та ненависті. Джон помітив її погляд і зустрівся з ним. Жінка соромно відвела очі. Він довго дивився на неї, наче на фарфорову ляльку. Вона була дивовижно гарною, і йому стало шкода, якщо з нею щось трапиться.

– Елеонора… я занадто жорстокий із вами, чи не так? – спитав він тихо.
– У вас на це є причини? – відповіла вона обережно, зустрічаючи його погляд.
– Є… – кивнув він. – Причини, які змушують мене поводитися так, як я поводжусь.
– Я стільки чекала, щоб ви звернули на мене увагу, але, схоже, це марно. Ви одержимі покійною жінкою, що не належала вам, і носила під серцем не вашу дитину. Тим паче, Грегор врятував вам життя на війні! – промовила вона, намагаючись не тремтіти від емоцій.
– Замовкни! – різко перебив її Джон.
– А якщо я не замовкну? – спитала вона, кидаючи йому виклик.–Вдарите мене? 
– І не збирався – процедив він крізь зуби.
– Ви невдячний чоловік, Джон Горден!
– Дякую, мені це відомо й без тебе, – холодно відрубав він. 
Елеонора мовчки спостерігала за ним думаючи що він далі скаже. Утім між ними панувала гнітуюча тиша що здавалось десь в кінці кімнати пролетіла комаха. Чоловік намагався вести себе з жінками спокійно, оточувати турботою, але відколи зазнав війну та нещасливе кохання вирішив помститися всім і за кого у нього негаразди в житті та за кохану. 

 – Я ненавиджу Грегора! Він відібрав у мене кохану, хоч ми й не належали один одному. – випалив він через довге мовчання– Мене шалено тягнуло до неї… Вона казала, що нещасна з ним, але він робив усе, що просила. Він піддався її чарам, і через свою доброту отримав ніж у спину. Тепер він став холодним, грубим і відстороненим…

Елеонора важко ковтнула слова Джона, але її цікавість щодо Грегора і таємничого чоловіка зростала.
– І що ж ви пропонуєте? – запитала вона.
– Ти станеш коханкою Грегора, а я слідкуватиму за дочкою Роджерсонів і завойовуватиму її прихильність. А там, якщо буде потрібно — і викраду, – відповів він, холодно дивлячись на неї.
– І все це заради вашої помсти?
– Не змушуй мене роздратуватися! – прошепотів він. – Я виклав умови — ти їх виконуєш.
– А якщо не виконаю?
– Тоді матимеш справу зі мною, – сказав Джон і, взявши речі, вийшов, залишивши Елеонору наодинці зі своїми думками.