Частина 20

Бал майже підходив до завершення що гості виходили із зали до  вестибюлю, дякуючи господарям за теплий прийом, деякі залишились -  пили шампанське та спостерігали за дамами та джентльменами які ще танцювали. Зіркою цього вечора була -Елізабет. Вона встигла прикрасити цей вечір, особливо її танці з Грегором. Між ними була особлива хімія , що навіть ніхто не підозрював що вони родичі,  і що її хочуть видати заміж за шляхтича проти її волі та якому вона встигла дати два танці. Джулія стояла разом з чоловіком та милувалася парами які танцювали , але більше її увага була прикута до до своєї дочки. Упродовж всього часу як йшов бал вона пильно спостерігала за  Елізабет та своїм племінником та подумки прошепотіла собі під ніс: 

– Яка була чудова із них  пара…

Коли Максиміліан пішов від Джулії підійшла Амелія. Тихо,непомітно, як граційна кішка. Мати Грегора.  В світі ”Грейс"як її називали. Після її приїзду в ”Лестешир хаус" дім піднявся догори дригом що почались чутки які полетіли аж до Лондона та поширились до  сімʼї Роджерсонів. Чоловік обдарував легкою посмішкою жінок , а сам пішов танцювати далі. Тим часом Джулія вдивлялася обличчя супутниці яка підійшла до неї так раптово , що не помітила її присутність. Жінка не одразу впізнала її  поки не почула жіночий голос. Колись вони добре товаришували в жіночному пансіоні в різних групах, але життя вносило свої корективи, що кожна пішла своїм шляхом. Джулія начебто чула чутки буцімто, що вона втекла від чоловіка який випадково вбив покоївку , а сам перебував досі на волі через скоєний злочин. Жінка хотіла запитати про нього , про сина, але не вистачило сміливості , бо вважала це занадто особистісним . 
– Не вірю своїм очам , Ам….Грейс- прошепотіла вона та згадавши,  що вона носить у собі таємницю ховалась під видумане імʼя промовчала . – Я б житті тебе не впізнала… Так багато років пройшло…

– Так, я не могла не завітати на цей прийом-промовила вона дивившись на жінку на перевела погляд на сина. Як вона їм пишалась та яка в нього була сила та мужність, що він одним своїм виглядом це показував що це викликало захоплення . — Тим паче я завітала не одна, а з маркізом де Міллером. 
Миттю обличчя Джулії змінило барвінок її шкіри і застигла в напруженому подиві. Вона знала таємницю. Обидві жінки та одна таємниця на двох яку ніхто не наважувався розкрити. Амелія мило посміхнулась жінці та перевела погляд на дівчину яка стояла біля Грегора. Вона  щось сказала йому та  швидкими кроками вийшла з зали, приховуючи свої справжні почуття від сьогоднішнього вечора. Жінка здогадувалась в чому річ , але повернулась до Джулії. 
–Здається твоя дочка чимось засмучена…- почала вона– Що ти їй наговорила? 

–Вона не рада зарученими які будуть восени-відповілась тихо – Про це їй ніхто не казав та не обговорювалось…

Раптом між ними виникла гнітюча тиша. Амелія на мить затримала погляд на жінці дивлячись обличчя що саме мотивувало цю жінку .”Грегор. Так, мій син може бути причиною всіх страждань які чорною густою хмарою згущились на цю родину” — подумала Амелія, стискаючи в долоні тонкий клаптик мережива, залишений колись у скрині пансіону.

– Ти знаєш, – тихо, але рішуче мовила Джулія, – усе могло бути інакше… якби не твій чоловік… якби не той лист… і якби ти не зникла так раптово.

Амелія підняла брову, обличчя залишилось незворушним, але погляд раптом потемнів:

– А що змінилося б? Ми тоді були молоді, наївні… Ми вірили в доброту світу, який давно продався титулами й шлюбними контрактами, йдуть війни…

Джулія мовчала. Їй здавалося, що звук балу віддалився, ніби все навколо зупинилось – залишилися тільки вони дві: дві жінки, дві матері, дві сторони однієї правди.

– Ти ж розумієш, – нарешті продовжила Амелія, – я не могла дозволити, щоби Елізабет і Грегор… Вони ж…

– Вони не знають, – урвала її Джулія майже пошепки, та з болем у голосі. – І не повинні дізнатися. Ні зараз, ні потім.

– Але ти ж бачиш, – Амелія кивнула в бік зали, – вони вже вибрали одне одного. Без нашого втручання. Серце не обдуриш, Джуліє. Воно завжди пам’ятає.

– А що ти пропонуєш? Сказати їй правду й розбити серце? Або змусити її вийти за капітана, якого вона ненавидить, щоб зберегти нашу брехню?

– Я нічого не пропоную. Я лише кажу, що ми вже запізнились, – сумно мовила Амелія, а її очі на мить зволожились.

З зали долинув останній акорд музики. Гості почали розходитись. Грегор стояв біля колони, тримаючи в руках хустинку – здається, її залишила Елізабет. Його погляд був сповнений сум’яття.

А десь у тіні, за розчахнутими дверима до тераси, стояла сама Елізабет. Її очі блищали від сліз. Вона чула майже все, але подумала що сказала леді Грейс брехня і те що вони з Грегором родичі. Утім Елізабет відчувала тривогу та ніби повітря стало важче наче на нього хтось тиснув в легенях , що важко було дихати .