Частина 18

Спостерігавши за цією сутичкою, яка відбулась між Грегором  та Джоном,  батько Елізабет тяжко зітхнув та покачав головою. ”Світ не без ворогів”, подумав чоловік дивлячись на капітана,  та перевів погляд на дружину.  Джулія в ту мить тішилась та водночас милувалась цією парою яка танцювала в самому центрі зали. Її серце наповнювалося теплом, мов теплим літнім сонцем, аж поки вона раптово не  відчула на собі важкий, пильний погляд, який ніби проник крізь шкіру. То був Альберт Вотерс- молодий шляхтич з яким мала заручитися Елізабет восени. Харизматичний чоловік з смаглястою шкірою та  чорнявим  волоссям. Жінка миттю обдарувала його приязною  усмішкою та попрямувала йому на зустріч. 

–Альберт Вотерс, я щиро рада вас вітати в нашому маєтку! —радісно промовила вона, але всередині панувало відчуття що вона робить щось погане всупереч бажанню дочки: видає її заміж за того чоловіка  – Як давно ви в Лондоні? 

–  Вітаю, місіс Роджерсон– відповів він – Майже місяць. Океан вражає своїми маштабами , але тим не менш краса там неймовірна…

На мить чоловік відвів погляд від співрозмовниці та подивився в сторону де танцювали Грегор та Елізабет . Альберт з цікавістю спостерігав за цією парою поки не відчув на собі  холодний погляд маркіза  та в знак цього ще більше стиснув за талію дівчину , що та щось йому пробурмотіла та повів по залі загубившись в гостях. Вони  впали з поля зору чоловіка, але вловили образ тієї світлорусої дівчини яка танцювала з герцогом та мав з нею заручитися восени. Незвичайна красуня. Всі чоловіки хотіли її уваги, але вона всіх відшивала, що своїми діями ображала їх. Не кажучи вже про легковажну Вірджинію, яка приймала всі запрошення та насолоджувалася танцями.

Тим часом Альберт все одно шукав поглядом Елізабет та зустрівшись з нею поглядом затамував подих. Дівчина довгих хвилин дивилась на нього та соромно відвела зор від чоловіка. На диво,  він був не такий страшний як собі малювала в голові паночка. Навпаки. Гарний, вродливий, високий, статний, з магнетизмом в очах, але поглядом показала що їй більше подобається товариство Грегора. Чоловік відвів від неї погляд та подивився на її матір . 

– То це та дівчина з якою я маю заручитися восени? -спитав він холодно , пронизуючи поглядом жінку–Як думаєте ви вчиняєте розважливо? І хто цей чоловік який поряд з нею?

– У вас багато питань, капітан Вотерс-пробурмотіла вона терпляче та подивилась на Альберта . –Це той чоловік від якого я хочу вберегти свою дочку та видати її заміж за вас. Ви єдиний хто подарує їй спокій та любов . 

–Дуже мудро з вашого боку, але…-почав він- Ви дійсно думаєте що ваша дочка буде зі мною щаслива? 

Після довгої паузи що нависла над ними він продовжив: 

–Думаю -ні 

 Джулія відчула як в грудях щось защемило . Вона опустила голову намагаючись приховати хвилювання яке охопило її. Вона пригадала свою матір і не хотіла щоб таку ж долю спіткала молодшу дочку. Її бабуся Джосефіна Мотгомері теж мала кохання свого життя та мало не доходило до скандалів. Але батьки не тиснули на неї і веліли щоб вона робила все що хоче. Джулія так не могла вчинити : чи то страх її сковував або просто не хотіла бачити страждань дочки та видати заміж за іншого чоловіка аби вберегти від Грегора. Грегор… Їй боліло що вона поки не може сказати правди йому та Елізабет, що він не рідний племінник і що його забрали маленьким в глухому закутку Лондона. Альберт помітив, що вона щось ніби приховує , що аж трохи звузив очі пильно дивлячись на жінку. 

— Можливо, — тихо сказала вона, — щастя— це не завжди те, що ми уявляємо. Іноді спокій і безпека — теж подарунок, особливо в наш час.

Альберт подивився їй у вічі, і в них з’явилася нова, непомітна раніше м’якість.

— Ви боїтеся за неї, — промовив він. — Але ж і вона має право вибирати свій шлях. Я не можу бути тим, хто забирає у неї цю свободу.

Джулія відчула, як у грудях піднялась буря — між обов’язком і любов’ю, між страхом і надією.

— Я роблю це заради її добра, — відповіла вона, ледве стримуючи сльози. — Але, можливо, ви праві... можливо, саме вона повинна вирішити сама.

В залі знову запанувала тиша, в якій кожен з них зважував свою долю…