Частина 16

Розпачаток балу був  у самому розпалі.  До маєтку сімʼї Роджерсонів зʼїжджалися леді та джентльмени вищого верства суспільства Англії та родичі баронів. Вийшовши на ґанок разом з чоловіком, Джулія Роджерсон нервово перебирала пальці рук й перебувала в хвилюючому стані  перед  довгоочікуваними гостями ,  які от-от завітають до їхнього маєтку. Вони з чоловіком ще ніколи не приймали гостей у своєму маєтку такого масштабу та передчувала помітне хвилювання, що від страху спотніли долоні. Відволікшись від непотрібних думок які засіли  всередині баронеси , жінка обвела зором  місцину,  і була приємно вражена трудолюбливістю робочих.  Неподалік від  відчинених воріт були накриті столи та різноманітні види страв, які приготували кухарі, доріжка яка вела до альтанки на стовбах висіли  ліхтарики, щоб гості могли насолодитися  прогулянкою садом, спуститися на річку та почути шум ріки, що нагадувала вічний двигун серцебиття. Барон теж не залишався осторонь та був задоволеним як придворні люблять господарів маєток  та  доглядають за ним.   Спостерігавши за цим всім чоловік з вдячністю поглянув на своїх людей та тихо щось сказав собі під ніс:

– Треба віддати їм нужне,  за їх працю та труд. Вони того заслуговують.”

Чоловік відвів від них зор й  звів погляд на дружину та  посміхнувся їй.  Час від часу він помічав, що вона хвилювалась, бо усвідомлював, що Джулія перший раз приймає гостей в такому масштабі і не знала як собі дати раду, але вірив, що вона зі всім впорається та викличе захоплення в очах людей й повагу. Раптово барон взяв дружину за руку  та страх який охопив жінки  як рукою зняло,  і вона була здригнулася від бархатного голосу свого чоловіка, котрий звернувся до неї.

–  Давно я такої помпезності не бачив ще з часів коли маєтком  володів мій батько  - промовив він пригадуючи коли був маленьким і його тато Фредріх влаштовував пишний прийом в цьому будинку–Утім я думаю сьогоднішній бал пройде чудово, особливо для нашої Елізабет та Грегора. Якщо він звісно, завітає до нас. Ти ж знаєш нашого Грегора…

–Дякую тобі, що я забуваю про всі хвилювання з тобою , Максиме-промовила вона з вдячністю у голосі,  забувши про свій страх перед гостями, які от-от почали прибувати  до них. Утім жінка не оминула слова чоловіка які викликали в неї розпач, хвилюваня - які гострим кинжалом вкнулись прямо в її серце коли  він згадав про дітей.

– Не варто переживати за Елізабет та Грегора- кинув він ніби вгадавши її думки про що вона думала- Не котролюй те , чого не можеш зупинити.

Коли чоловік сказав дружині що  про дочку та племінника жінка трохи занепокоїлася . Вона не хотіла думати про них в той  момент як налаштовувалася перед балом (оскільки хотіла познайомитися з жінками та чоловіками) а думки про майбутнє заміжжя  дочки та те  як всупереч бажанню Елізабет видає її заміж за некоханого чоловіка водили  її у смуток . А щодо Грегора Джулія не сумнівалася, що він приїде до них аби побачити дочку барона. Джулія бачила якими палаючими очима споглядав маркіз на дівчину , що ставало очевидним які наміри має на неї чоловік, котрий має схильність до невинних дівчат як Елізабет. Дівчина сама не знала що відчуває до маркіза, але це були виключно теплі емоції які відчуває сестра до власного брата. Дочка барона і натяку не давала батькам аби вони думали що їй подобається цей холодний чоловік , але мати краще знала Грегора та бачила в своєму житті більш ніж достатньо. Забравши ще маленького хлопчика  жінка відчувала Грегора, як мати  відчуває свого сина і переживає за його майбутнє та щоб він не зіпсував своєї репутації своїми вчинками та прихильністю у жінок, а особливо якщо це стосувалося її доньки. Джулія шукала очима дівчат, але зустрівши на порозі ганку покоївку  сказала що вони у кімнаті причупиряються та поспіхом зайшла в будинок. Жінка закотила очі і похитала головою: ”от вже ці двчата...подумала вона всміхнувшись і приймала гостей які піднамалася зі сходів . Це змусило жінку відпустити всі тривожні думки з голови та насолодитись балом як слід.