Частина 15

Після розмови з дворецьким Елізабет вибігла з їдальні й попрямувала до зали, аби подивитися на підготовку до сьогоднішнього балу. Спостерігаючи з вікна за роботою покоївок та робітників, вона дивувалась їхній моторності, жвавості, з якою ті виконували свої обов’язки. Їй самій хотілося мати таку силу, витримку та щире бажання щось робити. Дочка барона, Елізабет Максиміліан Роджерсон, була досить розбещеною дитиною, але не лінивою. Змалку звикла до важкої праці —завжди намагалась допомогти батькам та прислугам. Водночас вона усвідомлювала, що  для досягнення чогось чесним шляхом треба наполегливо працювати над собою.

Втім, попри свою наївність, Елізабет була доброю дитиною. Вона росла в  оточенні батьків. Вони теж виявляли турботу, але дівчинка найбільше відчувала любов саме від слуг. Це виховало в ній м’якість і довіру до людей, навіть якщо вона не до кінця розуміла жорстокість світу, в якому зростала. У її очах світилась дитяча чистота, тож інші сприймали її як невинне створіння, яке не усвідомлює, що на нього чекає в майбутньому.

Та Елізабет добре знала, чого хоче від життя, і мала власні плани. Вона не розуміла деяких речей, але точно помічала жорстокість людей — особливо коли згадувала маркіза.

Часто він з’являвся у її думках. Не було й дня, щоб вона не згадала свого  брата. Елізабет знала, що її поведінка викликала б осуд у вищому суспільстві, і чутки про це миттю поширились би Лондоном, особливо серед привабливих дам та юних дівчат. Та думка оточуючих її не хвилювала — вона завжди вчиняла так, як вважала за потрібне.

Навіть попри занепокоєння своїх батьків, які раз по раз кидали на неї застережливі погляди, коли вона залишалась наодинці з маркізом. Тоді в поведінці батьків дівчина щось запідозрила — їй вона здалась дивною й незрозумілою. Часом вона розмірковувала, чи не планують вони видати її заміж за якогось лорда чи графа. Ці думки викликали в неї холодок, що миттю біг тілом, як мурахи.

Елізабет не хотіла виходити заміж за першого-ліпшого. Її тягнуло до Грегора — і це лякало її. Але водночас, коли вона перебувала поруч із ним, завжди відчувала тремтіння й ніяковість, яку, здавалося, помічав і сам герцог.

Грегор… Ким він був насправді? Людина, котра носить у собі тіні минулого, загадковість і непередбачуваність? Елізабет усе більше хотіла зрозуміти його — і розгадати той сон, у якому чоловіка переслідувала смерть, наче чорна нитка. Чи це був ворог маркіза? Можливо, той, із ким він воював?

Елізабет це вже була не просто зацікавленість. Вона, мовби, розгадувала складну головоломку, яку неодмінно треба було вирішити та знайти відповіді які для неї були важливі. 
Тим часом за вікном покоївки знову почали  метушилися, розносили квіти, а чоловʼяги та кухарі накривали на стіл. Відірвавшись від вікна, вона попрямувала до ліжка де лежала її сукня блакитного кольору зі шлейфом не приховуючи свого декольте та підвіска на шию. Провівши пальцем по сукні, вона помітила яксукня була приємна на дотик і мимоволі заплющила очі нафантазувавши як Грегор торкається її талії, і теплими губами проводить по її шиї спустившись нижче  дозволеного. Від цієї картини Елізабет затрепотіла всім тілом і відчула як нижче між її ніг було волого. Дівчина на мить заборонила собі думати про це і далі метушливо готувалась до балу.  Раптом в двері постукали і в кімнату увійшла її мати . Джулія поглянула на дочку і перевела погляд на сукню. 

– Тобі тато підібрав найкращу сукню яку знайшов в Лондоні.- промовила вона- В ній ти будеш незрівнянною!

–Дякую, мамо -тихо сказала та– Тато як завжди знає що найкраще буде сидіти на його дочках

Жінка ніжно посміхнулась дочці. Вона помітила що останнім часом її голова зайнята чимось або кимось іншим і подумала, що цією причиною є Грегор. Джулія хотіла сказати що вони з батьком шукають для неї гарного кандидата на шлюб аби не бачити як вона страждає за Грегора . Заміжжя- був єдиний вихід який вона бачила з чоловіком . Баронеса не стала говорити що Грегор їй не рідний , бо ще не готова була розкривати цю гучну таємницю. Елізабет помітила що мати чимось схвильована та взяла її за руку. 

—Мамо, все гаразд? -спитала вона- Ти дуже схильована…

–Ми з твоїм батьком підшукали тобі кандидата з яким ти заручишся цієі осені. Альберт Вотерс запрошений на бал і там ти з ним познайомишся…

Елізабет здавалося не чула останні слова що проговорила матір.  Її слова здались отруйними за отруту , що вона на мить змінила вираз обличчя. Вона не до кінця усвідомлювала  що тільки що наробили баронеса з бароном. Дівчина хотіла злитися на матір що це обговорювалося окремо без її присутності,  а особисто -з батьком. Ліззі подумала про Грегора. Єдиний чоловік який її хвилював і не було жодного чоловіка який би її цікавив. Джулія відчула що вона думає про її племінника та різко сказала:

– Не очікуй на балу побачити Грегора. Він можливо не приїде…

–А звідки ти то знаєш? 

–Бо я знаю який він. Він розпусник. Розбиває дівочі серця вдрузки і твоє розібʼє якщо ти спробуєш  наблизитись  до нього. 

–Мамо, він скалічений долею просто!

– І тому я хочу вберегти тебе від нього,  бо він твій двоюрідний брат. Ти заслуговуєш на краще і сподіваюсь колись мене зрозумієш 

Джулія проговорила ці слова з болем , але вважала що шлюб з капітаном буде її вірним рішенням і дочка буде з ним щаслива. Ставши з ліжка , жінка попрямувала до дверей кинувши зор на Ліззі та вийшла з кімнати . Дівчина хотіла було заплакати від того що її хочуть видати заміж за нелюба та людину яку вона ніколи не бачила, але вона стримала себе. Передусім вона хотіла побачити Грегора. Це все чого вона бажала...