Частина 13

У величному маєтку маркіза панувала тиша, яку  час від часу порушував скрип старовинної підлоги або дзенькіт посуду з їдальні на першому поверсі. Промені полуденного сонця м’яко лягали на дерев’яні панелі, огортаючи кабінет маркіза Грегора теплим, золотавим світлом. Тут панував запах старовинної шкіри, тютюну та свіжого чорнила — суміш, що видавала характер господаря: суворий, стриманий, зосереджений.

Книжки в темних дубових шафах стояли рівно, немов піддані перед королем. На великому столі — розкладені документи, листи з гербами та друковані звіти, до яких Грегор уважно схилився, заглибившись у роботу. Його пальці торкались паперів з холодною точністю людини, що звикла ухвалювати рішення без зайвих емоцій. Його постава була зібраною, а погляд — зосередженим, хоча в глибині очей ховалась втома, не від роботи, а від думок.
Поруч на столі, серед купа паперів лежали картини в рамці — портрет жінки з глибокими очима та хлопчика, який усміхався йому звідти:  тепло, щиро, по дитячому. Це були портрети його дружини Мілгерет та сина. Картина на якій була зображена жінка не давала йому спокою. Він не міг спокійно дивитися на портрет дружини яка так підло гралася з ним, що від гніву опустив портрет донизу, а по іншому провір пальцем по картині сина. Як він любив Джеймса. Син був єдиним, що лишилося йому чистим і справжнім. Але поряд із цим образом завжди зринав інший — жінка, яка зрадила, зруйнувала його довіру…
Сходами, з легкістю й грацією, притаманною лише жінці його віку й гідності, спускалась леді Грейс. Вона, як і завжди, була зібрана й спокійна, хоч у серці її вирували хвилі. У вітальні чекали слуги з поданим обідом, але вона зупинилася на майданчику між поверхами. Прислухалась. Із напівпричинених дверей кабінету доносились чоловічі голоси. Один з них належав її синові. Інший — дворецькому.

Жінка затамувала подих і тихо підійшла ближче, спостерігаючи, не зраджуючи себе.

—Грегоре, сьогодні ввечері  відбудеться бал у твоєї тітки місіс Роджерсон -промовив дворецький, як в той в час зі сходів спускалася леді Грейс та хотіла спуститися до вітальні на сніданок. Утім зупинилась на площадці де знаходився кабінет чоловіка. Її увагу привернули привідкриті двері кабінету з яких лунали чоловічі голоси.  Стоячи близько біля кабінету,  свого сина та допитливо розглядала що в тих відбувається–Тітка Джулія та її дочки дуже бажають там тебе бачити.

–Я останнім часом дуже занятий, щоб ходити на такі заходи–пробурмотів він і відволікшись від паперів,  знову  подивився на картину яка була нахилена  фотографією вниз до столу з його дружиною яка лежала на столі. Від неприємних спогадів він взяв картину  та сховав в тумбочці. Він на мить відволікся на Елізабет й навіть було посміхнувся та через плече поглянув на дворецького –Кажеш, дочки місіс Роджерсон будуть раді бачити?

–Так, особливо молодша –промовив він просто– Мені здається Елізабет ви не байдужий та і вона стала вашою прихильницею!

Згадуючи свою кузину, він мимоволі всміхнувся, а вираз залишився той самий. 

–Я і не сумніваюсь у ваших словах -відрубав він та взявши документи , поклав їх на край столу– Міс Роджерсон   подобається моє товариство одразу коли я переступив поріг їхнього дому. Елізабет напрочуд світла дівчина. – прошепотів він мимоволі згадуючи її риси обличчя та характер – Вона має внутрішній стержень, але спочатку думав що вона наївна та все сприймає близько до серця...Та хай, упустимо цей  момент. Як ти знаєш у мене інший смак щодо жінок-промовив він зі поспішкою на вустах та не помітив  як його увагу привернула жіноча постать належавша Амеліі та гостро поглянув на неї –Міс Грейс заходьте,  чого стоїте в коридорі? 

Жінка поглянула на сина та послухавши бажання маркіза, сіла на стільчик біля стола Грегора.

–Грегоре, я чула що буде бал у твоєї тітки -промовила вона тихо — Це чудова можливість провести час з близькими та їх дочками. Може ти все таки поїдеш до них і я з тобою би поїхала.

Чоловік обдумував слова жінки і спохмурнів від своїх хтивих думок які відчував до Елізабет. Він  уявляв як танцює з нею на балу, доторкається  до її руки,  відчуває трептіння, що це викликало  у маркіза посмішку на вустах. Не одна жінка так не тремтіє від моїх дотиків як Елізабет, подумав він згадуючи перший день їх знайомоства, коли познайомився з дівчиною. Маркізу безумовно подобалась дівчина. Він відчував до неї якесь невидиме тяжіння, потяг який не міг висловити своїми словами та все ж не міг звабити власну кузину хоч і хотів. Амелія спостерігала за ним з цікавістю і було випрямилась коли чоловік звів на неї погляд. Дивившись на жінку, Грегор  відчував, що Грейс йому як рідна людина. Воно так і було та не знав, що перед ним сидить рідна мати яку з дитинства не бачив й не чув. Амелії було всередині дуже боляче , але поки вона не могла себе видати. Вона чекала слушної години , щоб розповісти сину правду. Жінка не знала як після того Грегор на неї буде дивитися, але думала що чоловік її вибачить та зрозуміє те про що вона довго мовчала, мов риба у воді.

– Якщо до вечора владнаю справи , то поїдемо- промовив він сухо - І ви Грейс теж
Він підвівся зі стільця,  ще раз ковзнув поглядом по перевернутому портрету — і вийшов із кабінету разом з дворецьким, залишивши за собою жінку, яка щодня мовчки сподівалась сказати: ”Сину, я твоя мати….”.