Частина 8

Маркіз Грегор де Міллер сидів у своєму просторому кабінеті, де високі вікна впускали тьмяне світло літнього вечора. За вікном, мов мовчазні вартові, стояли кремезні дуби, а легкий вітер колихав важкі гардини, приносячи запахи свіжоскошеного сіна й диму з далеких камінів.

Чоловік розібравши деякі папери помітив, що йому не вистачає одну із прислуг в маєтку і покликав свого дворецького щоб він поїхав на ярмарок та купив декілька робочих. Коли  Остін прийшов до його кабінету він уважно спостерігав за своїм господарем та наполіг щоб чоловік  поїхав разом з ним, але маркіз незадоволено щось пробурмотів дворецькому та все ж таки погодився поїхати з ним. Остін невимовно цьому зрадів і вийшов з кабінету маркіза, наказавши кучеру аби готовив коней.  Тим часом Грегор одягнувся і обвів поглядом кімнату , мов бачить її в останнє,   і вийшов з кабінету та попрямував до виходу де його чекав кучер та дворецький. Чоловік якось спохмурнів при вигляді Остіна, але той навіть не помітив того негодування  і сів карету.  Рушивши у дорогу, маркіз байдуже дивився   у віконце,  але помітивши, що на пагорбі йшла якась жінка з торбинкою змусив зупинити карету. Жінка наближалась до них повільно, лише вітер легенько колихав поділ її сукні,  що це дало змогу більш прискіпливо розгледіти Грегору супутницю яка йшла в їх сторону. Амелія почувши стук копит підняла голову ,  зраділа, мов відчула що то їде син і нарешті побачить його через багато років.  Утім щоб досягнути своєі мети жінці довелось продати свого пса та рушити в недалеку дорогу. Скільки це коштуватиме їй життя побачимо далі. Різка поява жінки викликало здивування дворецького і теж подивився у вікно куди дивився Грегор.  Взявши в руки бінокль, старий чоловік встиг розгледіти ту даму і помітив в ній щось аристократичне , що дійшов до думки що вона могла знадобиться йому.  Амелія помітивши недалеко молодого чоловіка який вийшов з карети, зраділа і одночасно здригнулась коли побачила його королівський екіпаж в якому він їхав і подумала що перед нею , стоїть її син, якого кинув його батько в якомусь закутку Лондона.  Від спогадів неприємно защемило у грудях, що жінка змінила вираз обличчя і пронизливо поглянула на Грегора. Їй довелось збрехати і придумати собі ім‘я щоб звучало більш переконливо,аби не виклакати підозри у дворецького, який прискипливо її вивчав , не кажучи все про маркіза, який був хмуріший за хмару та з недовірою поглянув то на жінку, то на дворецького. Йому не сподобалось в яких умовах зараз він перебував та кинув на жінку. 

–Ви хто? –запитав суворо чоловік Амелію коли вона вже майже підійшла до них- І чого вештаєтесь тут одна? 

Від глибокого та низького голосу Грегора жінка здригнулася але не боялась чоловіка. 
– Грейс Мілтон, сер.  –пробурмотіла вона і роздратувалась з опитуванням які насув Грегор–  І хочу зауважити що не слід  звертатися до малознайомої жінки і  та зупинитися посеред поля тут–відрубала вона Грегору– І задам вам зустрічне питання : що вам від мене потрібно? 

Вперше чоловік слабо посміхнувся матері і жінці здалось що це наймиліше що вона бачила в синові.

–Я з заможної сім‘ї і навряд чи мені від вас потрібні гроші…-пробурчав він і оцінюючим поглядом провів знизу догори, що це виклакало ніяковіння у жінки, що вона просто пішла далі, не звертаючи на невдоволення маркіза, але останні слова змучили її обернутися до нього –  В моєму маєтку потрібні слуги і мені здається ви ідеально підійшли б в якості компаньйонки або могли стати мені правою рукою для мене.
 

Амелія задумливо позиркнула на чоловіка. Вона не бачила перешкод щоб йому відмовити та підійшла ближче. Жінка пильно роздивлялася в очі чоловіка і їй так боліло що він пережив багато чого в своєму житті  , що це зробила його сильнішим, але гірке минуле іноді проблискувало перед очима.  Грегор помітив що жінка відчула його біль , але ні він, не вона не наважувались і слова сказати .Після довгого мовчання  Грейс  порушила тишу. 
– А ви як розумію маркіз Грегор де Міллер? -спитала вона з обережністю. 

–Так, Грегор, все правильно-відповів він та простягнув жестом руки до дверей карети - Давайте більше не балакати , а поїдемо додому де вам дворецький розподілить ваші обовʼязки. 

Амелія з подивом поглянула на сина та перевела погляд на Остіна. Їй здавалось що він її впізнав , що  ноги на мить перестали відчувати землю, але чоловік не надав цьому значенню. Сівши в карету,  жінка не могла в це повірити в своєму щастю, що побачить Грегора через стільки років. Вона і не підозрювала що перед собою побачить такого дорослого сина, і яким він став вродливим, що всі жінки були у його увазі. Жінка  помітила перед собою його батька який був такий же як він в молодості. Їй не вірилось що через тридцять два роки побачить маркіза, з яким колись повівся Чарлі: вчинив ганебно, не по людськи залишивши маленького синочка в Лондоні. Жінка довго йшла з Лондона в графство Лестиршир мов знала, що там живе маркіз  і не помилась. Вона навіть була готова віддячити тому чоловікові та жінці, котрі не залишись стояти осторонь та  прихистили її хлопчика, давши йому всю любов та турботу. 

Їхавши додому, Грегор, із ледь помітною дотепністю в очах, уважно оглядав жінку. Сонце поволі схилялося до горизонту, золотими променями торкаючись пагорбів, які хвилясто розливалися довкола. Поле дихало стиглими травами, у повітрі віяло сухим ароматом сіна й польових квітів.Помітивши, що вона захекана й змучена дорогою, чоловік мовчки простягнув їй флягу з прохолодною водою. У цей момент вони  не говорили ні слова — лише пильно дивилися один на одного. Жінка не просила нічого, ніби навмисне мовчала до останнього, ніби перевіряла: чи відгукнеться в серці сина хоча б крихта співчуття до матері. 

Грейс прийняла флягу обережно, наче тримала щось цінне, і зробила кілька повільних ковтків. Прохолода води освіжила її втомлене тіло, але справжню спрагу — ту, що в грудях і очах — могла втамувати лише правда. Вона мовчки віддала флягу Грегору й опустилась на спинку риддивану та задерла ноги під себе , милуючись краєвидими.