Пролог

Після сильної сварки з дружиною Максиміліан Роджерсон різко відкрив дверцята та зпригнувши з карети крокував широкими  кроками,  вузькими провулками  Лондона після невеликої суперечки з дружиною. Утім почувши неподалік чиєсь хникання, яке привернуло його увагу, спинився та вирішив звернути в темряву закутка та піти на звук, що лунав зовсім поряд нього. Він було здивувався коли побачив перед собою кошик з білою білизною в якій лежала новонароджена  дитина та підійшов до того й помітив якийсь папірець який лежав на підлозі поряд з кошиком. Зіщуливши очі чоловік довго вдивлявся в той лист,  і пробурмотів щось собі під ніс так тихо. що власні слова чув лише він. Певно випав коли вихром наблизився до маленького хлопчика і вітром листок впав на землю, подумав він  та присівши,  напівціпочки  вчитався в рядки листа та  прочитав:

”Майбутній маркіз де Міллер , графство Лестершир”.

Максиміан відірвав погляд від листочка та намагався пригадати де чув про цей титул.Він знав одного чоловіка по цьому титулу та прізвищу.  Він передчував, що та людина була не зовсім порядна та вбив невинну дівчину-служницю , яка була свідком сварки між графом та графинею і не помилився в своїх міркуванннях про які йому розказували його люди. Чарлі де Міллер дійсно мав  погану репутацію, одружився на танцівниці та закрутив з нею роман й пізніше народився хлопчик. Чоловік не міг повірити що граф так безжально повівся з сином на викинув його в брудному закутку Лондона, а сам втік тікаючи смертної кари.

Барон одразу збагнув , що ту дитину кинули мов байстрюка: нікому не потрібному навіть власним батькам, які залишили цього хлопчика напризволяще. Чоловік не міг залишити маленького Грегора  і  склавши папірець, поклав в кишеню й присівши навпочіпки  біля хлопчика обережно  взяв його на руки, немов рідного сина й встав на ноги. Хлопче своїми карими очима подився на свого рятівника та ще більше почав плакати в його руках. Утім придивившись на чоловіка прискіпливим поглядом, хлопчик припинив рюмсати та уважно подивився на того, що той не міг відвести від нього погляду. Немовля  спростягнуло йому свою маленьку ручку і запихтів так, що у барона мимоволі зіскользнула  усмішка, й взяв руку в свої долоні.

–Не турбуйся хлопче, ти в надійних руках— прошепотів він спокійним голосом та встав на ноги–Виховуємо з моєю дружиною як зможемо, а твоя сестричка Вірджінія обов‘язково тебе полюбить.

Грегор мовчки подивився на високого чоловіка та склавши ручку в кулочок,  поклав на груди графа й не помітив як швидко заснув. Максиміліан посміхнувся цьому видовищу й не помітив як його прервав жіночий голос, який належив його дружині. Чоловік  підняв голову і зустрівся з турбованим виразом Джулії.

–Максиме що ти тут робиш? Чия це дитина?

–Я не міг не кинути цю дитину, Джуліє–відповів він дивлячись на малюка,  так ніби виконав свій обовʼязок перед ним та перевів зор на дружину .–Це маркіз де Міллер, Грегор.

–Ти завжди відрізнявся від інших чоловіків своїм добрим серцем, мій дорогий—промовила вона, подившись на хлопчика та підняла голову на барона–А гарний хлопчик, мабуть всі дівчата за ним будуть бігати або навпаки. 

–Що робити будемо?–спитав він проігнорувавши її слова.

–Поїхали додому разом з Грегором, відповіла вона - Він однозначно виграв джекпот, щоб бути в нашій сім‘ї, але що таке сталося що цей бідолашний хлопчина опинився  тут, в корзинці та ще посеред малолюдного закутка Лондона.

Чоловік поглянув на дружину але нічого не сказав. Він хотів поскоріше піти з цього місця та поїхати до їх селища де вони жили. Дружина, мов відчувши його бажання швидше поїхати додому, взяла чоловіка під руку та попрямували до карети де сидів кучер, щоб їх відвезти до родового маєтку.