Вибір

Через декілька хвилин Жанна сиділа в машині, чекаючи на Влада.

— Все гаразд? — запитав Влад, сідаючи за кермо.

— Так, — відповіла, — хочеться швидше звідси поїхати.

— Швидко не вийде, бо вони тебе далеко завезли. До «Цілителя» години три їхати не менше, — повідомив Влад, плавно рушаючи з місця. — Тамара на тебе чекає, місця собі не знаходить. До речі, це вона підняла паніку, бо не могла тебе ніде знайти.

— Вона хороша подруга. Я вдячна кожному з вас за те, що переживали за мене, шукали мене. А знаєш, що найдивніше? Викрали вони мене вчора, а мені здається, що вже не один день минув, відколи я була у їхньому полоні.

— Мені шкода.

— Знаєш, Влад, я хочу повернутися до Києва, — повідомила Жанна про своє рішення, хоча знала, що він, мабуть, буде заперечувати. Проте вона помилилася.

— Твій відпочинок виявився занадто насиченим. І тому я чудово тебе розумію, що ти хочеш додому, — Влад говорив те, що мав сказати, а не те, що хотів. — Здається, зараз почнеться дощ.

— Чорна хмара насунула величезна, — Жанна показала в небо через скло автомобіля.

— Сподіваюся, ти грому й блискавки не боїшся? — запитав Влад. — Не забувай, що я поруч.

— Я не боюся, — посміхнулася Жанна. — Мені навіть подобається дощ. Він створює романтичну атмосферу. І дивись, який же рясний пішов!

— Ніколи не думав, що дощ — це романтично, — Владові подобалася її посмішка.

— Чому ти зупинився? — запитала Жанна, не розуміючи.

— Я не навмисне. Мотор заглух. Ти сиди в салоні, а я подивлюся, що там, — і Влад вискочив на дощ, який миттєво промочив його.

Влад возився з мотором хвилин п’ятнадцять, але нічого не виходило. Жанна, яка вже не могла чекати, теж вийшла.

— Ну що там? — запитала.

— Ти чого вискочила? Давай мерщій назад.

Вони разом повернулися до салону автомобіля.

— Неполадка серйозна, тому сам не впораюся. Зараз зателефоную, викличу аварійку, — Влад витягнув із бардачка смартфон. — Шкода, але зв’язку немає.

— Зупинимо машину, яка буде проїжджати, і попросимо допомоги, — запропонувала Жанна.

— За ті пів години, що ми їхали, нам жодна машина не зустрілася і не перегнала. Ми зараз у тій зоні, де рідко хто їздить. Незабаром почне темніти, тому треба щось вирішувати.

— Навіть не знаю, що робити, — Жанна була у розпачі.

— Тут неподалік є гостьовий будинок, яким володіє мій давній знайомий. Він здає кімнати туристам. За хвилин двадцять доберемося. Хоч дощ і ллє, але тепло.

— Все-таки літо, — нагадала Жанна.

— Отака-то романтика. Не переживай, усе буде гаразд.

— Мені з тобою нічого не страшно, — запевнила його Жанна.

— Йдемо.

Вони вдало добралися до гостьового будинку. Господар Семен, давній знайомий Влада, швидко й без зайвих питань надав їм кімнату, сухий одяг і наказав приготувати смачну вечерю.

— Я тобі безмежно вдячний, друже, — Влад утретє потиснув руку Семенові.

- Ти мені ще й руку відірвеш, – пожартував Семен. – Лишайтеся спокійно, а про машину я сам подбаю. Вечерю вже несуть. Їжте та лягайте відпочивати. На добраніч.

- Дякуємо вам, – Жанна також потиснула руку Семенові.

- Точно руку відірвете, – засміявся той.

Влад із Жанною повечеряли, і Жанна відразу лягла в ліжко. Влад вагався.

- Чому ти не лягаєш? – запитала вона.

- Чого ж, лягаю, – відповів Влад, теж вмощуючись у ліжко та обіймаючи її.

- Ти такий теплий… – Жанна притулилася до нього всім тілом. Поруч із Владом їй було добре й затишно.

- Жанно, якщо чесно, я зовсім не хочу, щоб ти поверталася до Києва, – раптово сказав Влад. Потім встав із ліжка та увімкнув світло.

- Що ти робиш? – здивовано запитала Жанна.

- Знаю, що зараз не найкращий час і не найкраще місце, але я більше не можу чекати. Тому скажу зараз, – він став перед нею на одне коліно. Жанна, яка вже сиділа на ліжку, затамувала подих.

- Жанно, я тебе кохаю. Думаю про тебе постійно – ще з того моменту, коли ти в Києві кинулася мене обіймати. Я хочу, щоб ти завжди була поруч. Хочу турбуватися про тебе, оберігати тебе. Хочу прожити з тобою все своє життя… Хочу, щоб ти була тільки моєю. Виходь за мене заміж.

Жанна розгублено дивилася на Влада, не знаючи, що відповісти.

- Я теж тебе кохаю, але…

- Не поспішай мені відмовляти, – перебив він, бо здогадувався, що вона зараз скаже. – В тебе є час подумати. Я вмію чекати.

Влад, усе ще стоячи на коліні, провів руками по її ногах. Потім почав цілувати коліна, піднімаючись вище… Його дотики були ніжними й водночас збуджуючими. Жанна теж хотіла його. Вона хотіла бути тільки в його обіймах. Влад пристрасно кохав її, а вона, забувши про все на світі, віддавалася йому з не меншим бажанням.

Наступного дня, аж під обід, вони повернулися до «Цілителя». Тамара радісно зустріла подругу.

- Чому ви так довго їхали? – запитала вона Жанну у кімнаті.

- Машина зламалася, довелося ночувати у знайомого… Ми провели разом ніч…

Тамара не дослухала, нетерпляче перебила її.

- Головне, що ти в порядку. А в мене для тебе просто неймовірна новина!

- Яка?

- Паша запропонував мені вийти за нього заміж! І хоче, щоб я з сином переїхала до нього в Карпати, – схвильовано повідомила Тамара.

- Думаю, ти погодилася без сумнівів? – Жанна щиро раділа за подругу.

- Не одразу… Спершу сказала, що маю свій магазин одягу в Києві. Що він приносить гарний прибуток, і я дуже тяжко працювала, щоб його відкрити. Вийшло так, ніби я обираю між бізнесом і коханням – і більше схиляюся до бізнесу… А він тоді сказав, що сам переїде до Києва, аби тільки бути поруч. Я так сильно була зворушена цим, що проплакала пів години. Розумієш?

- Розумію, – кивнула Жанна. – Це означає, що Паша тебе справді кохає.

- Саме так. Але я знаю, як багато він втратить, якщо переїде до Києва. У своєму місті він – начальник поліцейського відділку. Його знає багато людей, які з повагою до нього ставляться. А переїхавши, йому доведеться починати все з нуля. Тому я сказала: «Я переїду в Карпати, якщо ти допоможеш мені відкрити тут новий магазин». А він відповів: «Не один, а цілу мережу». І сказав, що хоче дітей, що буде допомагати мені у всьому… – Тамара не стримала сліз.