У полоні

Жанна опритомніла. Голова розколювалася, і вона не відразу зрозуміла, що з нею сталося. Її руки були зв'язані мотузкою за спиною. Через силу підвелася й сіла на тапчан, на якому лежала. В горлі пересохло, і страшенно хотілося пити. Вона обвела очима кімнату, у якій знаходилася.

«Мабуть, будиночок лісника», – вирішила Жанна.

Будинок був дерев’яний, просторий. Судячи з усього, тут і зараз хтось мешкав.

– Гей, – крикнула Жанна хриплим голосом, сподіваючись, що її хтось почує.

Двері відчинилися, і до кімнати зайшов Руслан.

– Нарешті опритомніла. Мабуть, пити хочеш?

Жанна лише кивнула. Руслан налив у склянку води й допоміг їй напитися.

– Чому? Навіщо? – запитала вона.

– Вибач, що так із тобою, – Руслан сів поруч. – Я роблю це заради своєї волі та грошей. Але не хвилюйся, ми тобі нічого поганого не зробимо. Це я тобі обіцяю. Побудеш тут якийсь час, а потім повернешся.

Русланові було шкода Жанну, адже вона все ж таки була його колишньою дружиною. Але провини він не відчував – головне, що мав особисту вигоду.

– Як ти міг? І хто ще з тобою?

– А, наша Жанночка вже до тями прийшла. Це добре, – пролунав новий голос.

У будинок зайшла Марина, потираючи долоні.

– Марина Вікторівна?! Невже це ви? – Жанна була здивована, але більше її вразило інше: звідки у Марини знайомство з Русланом?

– Це дійсно я. Не очікувала, правда? А ти, Жанно, сама винна, що опинилася в такій ситуації. Треба було думати, перш ніж крутити романи не з простими чоловіками, – Марина сіла за дерев'яний стіл, а потім звернулася до Руслана: – А чи я тобі казала, що твоя колишня одночасно з двома чоловіками зустрічається? Бачиш, яка вона ненаситна.

Руслан залишався байдужим до цих слів, хоча десь у глибині душі йому було неприємно. Але зараз він не в тому становищі, щоб влаштовувати сцени ревнощів.

– Ми з ним давно розлучені, – несподівано для себе впевнено сказала Жанна. – Кожен із нас вільний робити, що йому заманеться.

– Виправдовуєшся? – насмішкувато запитала Марина. – Але зараз від тебе не це вимагається. Ти маєш сидіти тихо.

Потім вона підвелася, підійшла до Руслана й демонстративно обійняла його.

– А від твоїх коханців, Жанно, ми хочемо грошей. Подивимося, чи зможуть вони заради тебе заплатити велику суму, чи пошкодують. Ось і ти сама дізнаєшся, наскільки ти їм важлива.

– Це незаконно!

– А ти законом мене не лякай. Я не з тих, хто його боїться. Руслане, заклей їй рота – її балачки мені вже набридли. Хай краще мовчки подивиться, що втратила, коли розлучилася з тобою.

Руслан слухняно виконав наказ. Потім він зайнявся коханням із Мариною прямо на очах у Жанни. Вона заплющила очі й відвернулася. Їй було гидко.

«Якби тільки Марина Вікторівна знала, що це не вперше я спостерігаю за нею в такій ситуації...»

Щоправда, тоді Жанна переживала зовсім інші емоції.

У думках вона благала, щоб цей кошмар якнайшвидше скінчився.

Нарешті, Марина задоволена вийшла з будиночка, а Руслан знову підсів до Жанни й зірвав з її губ клейку стрічку.

— Ти марiонетка в її руках, — сказала йому Жанна, щойно випала нагода заговорити. — Ти менi огидний.

— Я сам собi огидний, але це тимчасово. Зараз я роблю те, що вона накаже, але прийде час, i ми помiняємося ролями. Я буду керувати, а вона коритиметься менi.

— Як ти з нею познайомився? — Жанна не могла не поставити це запитання. — Невже ти так сильно хотiв заподiяти менi зло, що пiшов на таке приниження? Та знай, менi до тебе байдуже.

— Я зв'язався з нею не через тебе. Повiр, причина в iншому, — Руслан закинув ногу на ногу i почав розповiдати: — У в'язницi в однiй камерi зi мною сидiв чоловiк, який знав Марину. Брат якоїсь Рити. Ми з ним здружилися, розповiдали один одному про себе. А вiн, мабуть, переповiв Маринi про мене, бо вона не раз приходила до нього. А потiм менi зробили пропозицiю, вiд якої я не мiг вiдмовитися.

— I що вони тобi запропонували? — Жанна прагнула дiзнатися все до кiнця, думаючи, що ця iнформацiя може знадобитися для слiдства.

Жанна була впевнена, що час правосуддя настане i Руслан iз Мариною понесуть повну вiдповiдальнiсть за свої злочини. Вони обов'язково повернуться до в'язницi.

— Знаєш, спочатку Марина хотiла, щоб я повернув тебе до себе, а потiм покинув. Мене це зацiкавило, i я не запитував чому. Але тепер-то я знаю.

— Як банально з її боку обрати такий метод для помсти, — не втрималася Жанна вiд коментаря. — Дуже її, мабуть, зачепило, що Вiталiй обрав мене. I чому вона передумала?

— По-перше, ти б до мене не повернулася. А по-друге, мене розшукує полiцiя. Тому дiяти вiдкрито я не мiг.

— Логiчно.

— Ну, а потiм виник план "Б" — викрасти тебе i зняти грошi з твоїх коханцiв. Марина не може заспокоїтися, поки не помститься їм. Одному — за те, що промiняв її на тебе, iншому — за те, що вiн, на її думку, винен у смертi її чоловiка. Я думаю, що одним викраденням це не скiнчиться, а буде продовження. Та я не проти. Головне — залишатися на волi, отримувати грошi i стати головним у їхнiй бандi. Марина потроху в мене закохується, ти ж сама це бачила.

— Ти надто високої думки про себе, — Жанна говорила вiдверто. — Вона, окрiм себе, нiкого не любить. Для неї головне, щоб лише їй було добре.

— Хай i так, — погодився Руслан, — але я вiзьму над нею гору. У мене не вийшло стати вiдомим боксером, але я стану хорошим рекетиром. Думаю, що ми з тобою бачимося востаннє. Твої погодилися виплатити грошi. Вибач за все погане, що я тобi зробив. Знай, що я тебе кохав. I знаєш, менi шкода, що наша сiм'я зруйнувалася, а дитина не народилася.

Жанна не хотiла бiльше його слухати. Тепер вона знає, який Руслан насправдi. Невже й справдi думала прожити з ним усе життя, разом виховувати дитину? Вона не могла в це повiрити. Як вона могла вийти за нього замiж? Та головне — що вони розлучилися. Жанна подумала ще про те, що зовсiм не вмiє обирати чоловiкiв. Завжди не тi i не те. Може, їй краще жити самiй? Роздумуючи, вона не помiтила, як Руслан залишив її саму. Жанна заплакала вiд власної неспроможностi, вiд становища, в якому опинилася. Їй було шкода саму себе.