Викрадення

  Жанна в розбитому настрої сиділа на великому камінні, який лежав біля річки Прут. Їй хотілося побути на самоті, віддатися своїм думкам. Тамарі вдалося переконати Жанну не повертатися до Києва, не тікати. А навіщо це робити? Вона лишилася. Та якось їй не хотілося бачити ні Віталія, ні Влада та й вони не шукали зустрічі з нею. Жанна ще ображалася на них. Мабуть пристрасть згасла не встигнувши спалахнути. Жанна відчувала розчарування, бо хотілося продовження, а настав кінець. Вона заплющила очі і згадала, як кохалася з ними. Настільке їй було добре в їх обіймах. Замріявшись Жанна не помітила, як до неї підійшов чоловік на голові якого чорна бейсболка була насунута аж на самі очі.

  Тихо підкравшись з заду обійняв її. Жанна подумала, що це можливо Віталій або Влад. Зраділа, нарешті… Обернулася щоб теж обійняти…

-Руслан,- вигукнула Жанна.

-Радий, що впізнала, що пам`ятаєш.

-У мене мабуть галюцинації,- Жанна змахнула головою ніби проганяючи видіння.

-Це дійсно я. Відпустили,- обманював колишню дружину Руслан,- я дізнався, що ти відпочиваєш на цьому курорті і тому вирішив приїхати до тебе саме сюди.

-Навіщо?- Жанна не знала, що думати,- ми ж з тобою розлучені. Чи ти забув?

-Ну і що з того,- Руслан знизив плечима,- все рівно ти лишаєшся для мене найріднішою людиною. Я тебе ще й досі кохаю. А ти? Невже до мене в тебе не лишилося ніяких почуттів?

-Колись я тебе теж кохала,- сказала Жанна.

-А зараз покохала іншого?- запитав обурено Руслан,- швидко ти ж мене викинула із свого серця.

-Я нікого не кохаю. А тебе я дійсно намагаюся не тільки викинути із свого серця, а й викреслити  із своєї пам`яті і якщо чесно, то вже це зробила,- зізналася Жанна,- бо насправді ми ніколи з тобою рідними і не були.

-Пішли прогуляємося берегом річки. Природа тутешня вражає своєю красою та ще й після в`язниці. Мені звичайно неприємно чути твої зізнання, але дякую, що ти відверта зі мною.

  Жанна погодилася прогулятися з Русланом, який після хвилинки тиші додав:

-Ти сама винна, що втрутилася у бійку. Це ти вбила нашу дитину. Ти повинна була думати, а не…

-Не смій так говорити,- Жанна зупинилася, сльози з`явилися на її очах,- я не хочу тебе більше ніколи бачити. Дарма ти сюди приїхав.

  Жанна розвернулася, щоб повернутися до «Цілителя» та відчула як  до її обличчя притулили ганчірку змоченою якоюсь ріденою і вона втратила свідомість.

  Тамара вже годину шукала Жанну та не могла ніде знайти. Телефонувала на мобільний, все дарма. Тоді вирішила підти до Влада, який у своєму кабінеті вирішував ділові питання. Паша теж якраз до нього завітав.

-Може вона захотіла прогулятися наодинці,- Паша намагався обміркувати всі варіанти,- а може поїхала додому.

-Вона думала поїхати та я її переконала залишитися, і далеко сама гуляти вона не ходить,- Тамара почала ще сильніш хвилюватися.

-Це наша вина,- Влад розстебнув верхні гудзлики на своїй сорочці, бо раптом йому стало душно не зважаючи на те, що в кабінеті працював кондиціонер,- нам треба переглянути камери відеоспостереження.

-Точно,- вигукнув Паша,- так ми дізнаємося хоч щось.

  Влад, Паша і Тамара швидко пішли, скоріше побігли в кімнату де знаходилися монітори на які передавалися відео з камер спостережень.

-Владислав Миколайович,- охоронець від несподіванки випустив свій мобільний телефон на якому грав в ігри, який хоч і впав на підлогу, але не розбився.

-А ну, прогорни сьогоднішній день з тих камер які встановлені по периметру території курорту,- наказав Влад охоронцю.

-Добре. А що ми шукаємо?- запитав.

-Жанну, мою подругу,- Тамара проявляла нетерпіння.

-Ось вона,- Паша помітив перший і ткнув пальцем у монітор,- слідкуємо куди вона йде.

-Ніби пішла до річки. А далі?- запитав Влад в охоронця.

-Владислав Миколайович, на березі камер не має,- відповів на те охоронець.

-Необхідно було і там установити.

-Влад, головне не панікувати,- Паша намагався заспокоїти друга,- не забувай, що біля річки це вже не твоя територія.

-Ти вірно говориш Паша. Зараз роздрукуємо фото Жанни і підемо, будемо показувати їх усім хто зустрінеться на нашому шляху. Може хтось щось бачив,- прийняв рішення Влад.

-Владислав Миколайович,- по охоронцю було помітно, що йому незручно.

-Щось хотів говорити, говори.

-Якщо ми почнемо бігати з фотографією і показувати її нашим відпочивальникам, то вони почнуть нервуватися. Думатимуть, що виникла якась небезпека в «Цілителю». Та ще недавна ситуація з заложниками… Ми почнемо втрачати клієнтів,- говорив охоронець.

-А він-то правий,- підтримав Паша.

-Мені все рівно,- крикнув Влад,- головне Жанну знайти. А відпочивальники хай хоч всі роз`їдуться. Жанна у небезпеці і я це відчуваю.

-Добре Влад, зробимо як ти скажеш тільки тримай себе в руках,- погодився Паша

-Давайте тільки швидше, бо час спливає,- крикнула Тамара, яка вже вибігла до коридору.

  Саме в ці хвилини Віталій, який ні про що не підозрюючи йшов до кабінету Влада. Аню він відвів у СПА-салон. Він думав про Жанну. Почував свою вину перед нею, приховавши той факт, що одружений. Хотів з нею зустрітися щоб вибачитися і все пояснити. Віталій почав роздивлятися по сторонах з надією побачити її.

-Мабуть Жанну шукаєш?- почув Віталій.

-Так,- кивнув головою.

-Я Раїса Іванівна,- відрекомендувалася жінка підійшовши до Віталія,- я з Жанною у їдальні за одним столиком сиджу. Сумною вона сьогодні видалася мені. Мабуть образив? Хіба ж так можна.

-А не підкажете де вона, бо хочу поговорити з нею.

-Не думаю, що Жанна захоче з тобою говорити,- загадково посміхнулася Раїса Іванівна.

-Чому це ви так вирішили?- запитав Віталій зовсім не здогадуючись про що йдеться.

-Вже іншому чоловікові наша Жанна сподобалася. А я за неї й рада. Він її розрадить.

-Якому чоловікові?- та тут Віталій здогадався, що Влада мала на увазі Раїса Іванівна,- і куди ж вони пішли?