Полум`я пристрасті

Тамара з Жанною зайшли на територію розкішного котеджу, який належав Владові. Охоронець без проблем їх пропустив, бо був попереджений господарем. Зелений газон був доглянутий, а вздовж доріжки росли квіти. На терасі перед будинком стояли садові крісла. Сам будинок був великим, двоповерховим, збудованим із якісного дерева. Котедж розташовувався на березі річки Прут, неподалік курорту «Цілитель».

Дівчата зайшли всередину й не втрималися, щоб не пройтися будинком і не зазирнути до кімнат. На першому поверсі розташовувалася велика вітальня з каміном та панорамним вікном із виходом на річку. По центру кімнати стояли м’які дивани, розташовані кутом, а між ними — скляний журнальний столик. Тут же був більярдний стіл, а на стіні висів великий плазмовий телевізор. Праворуч були двері, що вели до кухні. Вона була облаштована сучасною технікою, а холодильник — заповнений продуктами.

На другому поверсі знаходилися просторі спальні та справжня «родзинка» будинку — кімната, дві стіни якої були повністю скляними. Посередині стояло джакузі. Тут можна було приймати ванну, попиваючи шампанське й милуючись красою Карпат.

— Нічого собі! — Тамара була ще більше вражена, ніж Жанна. — Після такого дня ми просто зобов’язані полежати в цьому джакузі.

— Якось незручно… — як завжди, почала заперечувати Жанна.

— Влад сказав, що ми не повинні соромитися, а відпочивати й користуватися всім, чим забажаємо. Можемо брати їжу, випивку, одяг…

— Ну, гаразд, Тамаро, — перебила її Жанна.

— Я й гадки не мала, що Влад такий багатий, — зробила висновок Тамара, а потім запитала: — Ти б хотіла бути не гостею, а господинею цього котеджу?

— Тамаро, це не реалістично. Побути гостею — теж непогано. Усе це скінчиться, щойно закінчиться термін дії моєї путівки. А, може, й завтра доведеться повертатися до Києва, як наказав мені той бандит… — Жанні й досі у вухах лунав його голос.

— Паша ж казав тобі, щоб ти не боялася їхніх погроз. Як тільки щось дізнаються, зателефонують… О, ось Паша якраз і телефонує, — Тамара уважно слухала його, прикривши рот рукою, була шокована почутим.

— Що там? — у Жанни урвався терпець.

— Пішли до вітальні, сядемо на диван, і я тобі розповім щось таке, у що важко повірити.

— Кажи вже.

— Ті бандити, їдучи на великій швидкості, потрапили в аварію. На повороті зірвалися в обрив, і їхній мікроавтобус вибухнув, — передала Тамара почуте від Паші.

— Невже всі загинули?

— Нібито є й живі. Але їхній ватажок точно загинув. Той самий, що тобі погрожував. Його звали Назар, і він був чоловіком нашої лікарки Марини Вікторівни, — Тамара продовжувала шокувати Жанну новинами. — Ця банда постійно вимагала у Влада гроші.

— Сьогодні за сніданком Раїса Іванівна якраз говорила про Риту… Ти зрозуміла, яку?

— Звичайно, зрозуміла, — кивнула головою Тамара. — І що вона казала?

— Що Рита була коханкою Назара.

— Треба терміново повідомити хлопцям, — Тамара швидко набрала Пашу й передала йому всі новини.

— Зрозумів. Дякую за інформацію, — Паша був серйозний. — У вас усе гаразд?

— Авжеж.

— Лягайте відпочивати, уже десята вечора.

— Без тебе не ляжу, — вперлася Тамара.

— Ми ще не скоро будемо, можливо, аж під ранок. Треба закінчити цю метушню з документами.

Майже на світанку Влад, Віталій та Паша, нарешті звільнившись, їхали до котеджу.

— Досі не можу повірити, що Рита була коханкою Назара, — Влад повторив це вдруге. — Це означає, що вона була другим щуром. Як же вона мене вдало дурила, а я… І це ж Рита попросила Назара, щоб той пригрозив Жанні.

— Та заспокойся вже, друже, — Віталій намагався підтримати його.

— Дружина Назара, Марина, зникла. Я забув вам про це розповісти, — згадав Паша. — Її оголосили в розшук, вона має понести відповідальність за свої злочини.

— Наші коханки виявилися хитрими й підступними жінками, — сказав Віталій.

— Але все це в минулому, — нагадав їм Паша. — Зараз побачимо своїх дівчат, і настрій відразу покращиться.

— Думаю, вони вже сплять, — припустив Віталій. — У них же важкий день був.

— Я розчарований, що ворог загинув, бо хотів бачити його у в’язниці, — не міг заспокоїтися Влад.

— Всевишній сам вирішив його покарати замість нас. Давайте вже не будемо більше про них говорити, — запропонував Віталій. — Краще переключимося на наших красунь. Правда, вигляд у нас зараз не найкращий.

Жанна з Тамарою після джакузі лягли в ліжко, обговорюючи своїх чоловіків, і не помітили, як задрімали. Влад, Віталій і Паша не стали їх будити, лише постояли кілька хвилин, спостерігаючи за сплячими дівчатами, кожен із власними думками. А потім розійшлися відпочивати.

Жанна прокинулася ближче до обіду. Тамари поруч уже не було, тож вона вирішила, що всі, мабуть, зібралися внизу, й сама спустилася. Але у вітальні було порожньо. Прислухавшись, Жанна почула голоси Віталія й Влада, які долинали з тераси. Вона вийшла до них.

— Нарешті прокинулася наша соня! — Віталій швидко підвівся зі свого місця й запропонував Жанні своє крісло, а сам пересів на інше.

— Каву щойно заварив, — Влад налив їй чашку ароматного гарячого напою й запропонував бутерброди. — Як ти?

— Все гаразд, — Жанні було приємно, що двоє чоловіків одразу проявили турботу. — А де Тамара?

— Вона з Пашею пішла хвилин десять тому. Паша захотів показати їй своє улюблене місце неподалік, — відповів Влад, не зводячи з неї погляду. — Гарно виглядаєш. Тобі пасує такий вигляд зранку.

— Дякую, — Жанна зніяковіла. — Довелося одягнути твою футболку.

— Футболка тобі личить, а твої ніжки зводять мене з розуму, — не стримався Віталій, в якому від одного погляду спалахнуло бажання.

— Усі мої речі залишилися в номері. Чи хтось із вас може з’їздити до «Цілителя», щоб забрати їх?

— У мене є краща ідея, — Влад посміхнувся. — Замовимо тобі новий одяг. У нашому місті є хороші фірмові магазини. Зараз знайду телефон, зайдемо на сайт і виберемо щось. Думаю, доставлять швидко. О, згадав! Мій телефон у вітальні.