Екскурсія

  Жанна в`яло зайшла до їдальні Їй необхідно було швидко збадьоритися, бо сьогодні екскурсія і потрібні були сили. Екскурсія запланована на обід і буде продовжуватися протягом чотирьох годин, то ж Жанна ще встигне відпочити.

-Мабуть гарно ж ніч пройшла, бо ти як вижатий лимон,- не стрималася як завжди Раїса Іванівна,- бачила, як ти вчора з подругою на таксі поїхали. Такі красиві, мабуть кавалери кудись запросили? Не томи, розкажи хоч щось.

-Раїса Іванівна, ви задаєте іноді такі запитання на які я не хочу відповідати. Та не можу вам відмовити і зізнаюся, що ми їздили до нічного клубу. Потанцювали і повернулися назад. Оце і все, а ви вже там про себе навигадували навіть подумати страшно що саме,- а про себе Жанна подумала, що саме Раїса Іванівна є джерелом бадьорості для неї.

-Невже весь вечір самі танцювали?- Раїса Іванівна запитала не довірливо.

-Ну, добре, танцювали з кавалерами,- Жанна здалася, бо тут не було ніякого гріху який варто було приховувати.

-У тебе той самий кавалер, якого я на дискотеці з тобою бачила чи інший?- не вгамовувалася Раїса Іванівна,- як його звати? Звідки? Чим займається?

-Кавалер той самий. А хто? Де? І як? Розповім наступного разу,- посміхнулася Жанна,- ми з Тамарою сьогодні на екскурсію записані, яка називається: «Берегами річки Прут». В один бік йти пішки, а назад привезуть автобусом.

-Будь я на десять років молодша, то теж пішла б. Розповіси мені потім як все пройшло. А мені після сніданку Валі необхідно передзвонити. Це та жінка яка зі мною у одній кімнаті жила. Пам`ятаєш?

-Так,- Жанна зробила вигляд, що їй цікаво та насправді думала про інше.

-Ми з нею таке дізналися. Памя`таєш, у реєстратурі ще нещодавно працювала молоденька така чорнява дівчина,- Раїса Іванівна нахилилася над столом,- у неї роман з чоловіком нашого лікаря Марини Вікторівни. Прикидаєш?

-Це ви вже вигадуєте,- розсміялася Жанна.

-Навіщо мені вигадувати. Правду тобі кажу,- обурилася.

-Ну, добре, я вам вірю,- Жанна допила чай,- Раїсо Іванівно дякую вам, що настрій мені підняли. Ви чудова жінка.

  З Тамарою Жанна побачилася вже на екскурсії. Бажаючих зібралося двадцять чоловік. Майже в кожного із них за спиною був рюкзак з водою та бутербродами. Гід Степан Степанович попередив, що якщо комусь буде тяжко або не добре щоб не мовчали, а говорили йому. Тоді він зможе викликати машину і тих людей можуть за раніше відвести до «Цілителя». Взагалі екскурсія була добре продуманою і почала приносити задоволення з перших хвилин щойно розпочавшись.

-Сама природа подбала про чудові умови для відпочинку,- говорив Степан Степанович,- хіба не так?

  З двох сторін над річкою Прут нависали кам`янисті берега, вкриті густими лісами і схилами. Та стежки для туристів були рівними, позбавлені величезних каменів і різних перепадів висоти, дерев`яні помости… одним словом нічого не заважало спостереженню за красою природи.

-А ось перед вами болото Рудняк,- продовжував розповідь гід Степан Степанович,- більше двох тисячоліть тому це було невеличке гірське озерце, але з часом воно почала заростати мохом, травами й очеретом перетворившись на болото. І як бачите де-не-де ростуть кущі журавлини…

  Пройшовши болото туристи опинилися на лісовій дорозі, стояв неймовірний запах сосни. Всі туристи були ніби заворожені неймовірною красою природи.

-Зараз ми вийдемо до рівного берега річки Прут. Де ви зможете посидіти безпосередньо біля самої води перепочити і перекусити,- попередив Степан Степанович.

  Туристи були раді відпочинку. Посідали хто де, але всі намагалися якомога ближче до води.

-Нарешті можемо поговорити,- Тамара відпила воду зі своєї пляшечки.

-Можемо,- погодилася Жанна,- я ніби в райський куточок потрапила. Правду говорять, хто побував в Карпатах хоч один раз захоче повернутися знову.

-А ти б хотіла повернутися? Тільки не заради природи, а заради Віталія і Влада?- запитала Тамара сподіваючись на відверту відповідь.

-Наступна моя відпустка аж через рік, а за цей час багато чого може змінитися. Можливо вони забудуть моє ім`я. А мені знаєш, хотілося б побувати в Карпатах зимою,- задумливо відповіла Жанна,- ти краще розповідай, як ти провела свій вечір.

-Паша виявився дуже уважним і ніжним коханцем. Я отримала не забутнє задоволення в його обіймах. Пообіцяв, що можливо завтра ми знову з ним зустрінемося. А ще він має чудове почуття гумору,- Тамара не могла нахвалитися своїм новим чоловіком,- а ще у нього є син такими роками, як мій від першої дружини. А знаєш, я була трохи в шоці дізнавшись, що він був одружений аж сім разів.

-Нічого собі,- Жанна не могла приховати здивування.

-Та для мене це не має значення. А ще Паша щедрий чоловік,- продовжувала Тамара діставши з рюкзака цукерки з якими поділилася з Жанною,- вже сьогодні він подарував мені кулончик, причому золотий. Ось дивися, який гарний.

-Гарний,- погодилася Жанна роздивляючись кулончик який висів на Тамариній шиї.

-Правда, це виглядає так, що він ніби заплатив мені за ніч проведену зі мною. Та це не так і якщо чесно для мене це не має абсолютно ніякого значення. Головне, щоб мені добре було. А тепер ти розповідай, як воно з двома чоловіками одночасно?

-Тамара, у мене з ними нічого того не було про що ти щойно подумала. Ми разом повернулися, обнімалися, цілувалися і на тому все, бо в них виникла термінова справа. Правда вони мені ще вірші читали,- зізналася Жанна.

-Вірші читали,- повторила Тамара,- так це справжня романтика,- мені ніхто ніколи віршів не читав.

-Не смійся,- Жанна товкнула Тамару ліктем теж посміхнувшись.

-Але ж ти була готовою до більшого?

-Була…

  Розмовляючи дівчата та інші туристи не помічали, як якісь чоловіки в масках підкралися до них ззаду та притаївшись в кущах чекали наказу…

  Віталій та Влад сиділи у кабінеті. На хвилинах мав підійти Паша.

-Коли ж нарешті ті рекетери зателефонують, точно, що сьогодні,- припустив Віталій.