Екскурсія

Жанна в'яло зайшла до їдальні. Їй необхідно було швидко збадьоритися, бо сьогодні екскурсія, і потрібні були сили. Екскурсію заплановано на обід, вона триватиме чотири години, тож Жанна ще встигне відпочити.

– Мабуть, гарно ніч пройшла, бо ти як вичавлений лимон, – не стрималася, як завжди, Раїса Іванівна. – Бачила, як ти вчора з подругою на таксі поїхали. Такі красиві, мабуть, кавалери кудись запросили? Не томи, розкажи хоч щось!

– Раїсо Іванівно, ви іноді такі запитання ставите, на які я не хочу відповідати. Та не можу вам відмовити, зізнаюся – ми їздили до нічного клубу. Потанцювали й повернулися назад. Оце й усе. А ви вже там собі, мабуть, такого навигадували, що й страшно уявити, – відповіла Жанна, подумки зазначивши, що саме Раїса Іванівна є для неї головним джерелом бадьорості.

– Невже весь вечір самі танцювали? – недовірливо перепитала Раїса Іванівна.

– Ну, добре, танцювали з кавалерами, – Жанна здалася, бо нічого гріховного в цьому не було.

– У тебе той самий кавалер, з яким я тебе на дискотеці бачила, чи інший? – не вгамовувалася Раїса Іванівна. – Як його звати? Звідки він? Чим займається?

– Кавалер той самий. А хто, де і як – розповім наступного разу, – посміхнулася Жанна. – Ми з Тамарою сьогодні на екскурсію записалися, яка називається "Берегами річки Прут". В один бік ідемо пішки, а назад нас привезуть автобусом.

– Будь я на десять років молодша – теж би пішла! Розповіси мені потім, як усе пройшло. А мені після сніданку треба Валі передзвонити. Це та жінка, що жила зі мною в одній кімнаті. Пам’ятаєш?

– Так, – Жанна зробила вигляд, що їй цікаво, хоча насправді думала про інше.

– Ми з нею таке дізналися! Пам’ятаєш, у реєстратурі нещодавно працювала молода чорнява дівчина? – Раїса Іванівна нахилилася ближче. – У неї роман із чоловіком нашої лікарки Марини Вікторівни. Уявляєш?

– Це ви вже вигадуєте, – розсміялася Жанна.

– Навіщо мені вигадувати? Я тобі правду кажу! – обурилася Раїса Іванівна.

– Ну, добре, я вам вірю, – Жанна допила чай. – Раїсо Іванівно, дякую вам, що підняли мені настрій. Ви чудова жінка.

З Тамарою Жанна побачилася вже на екскурсії. Бажаючих зібралося двадцять осіб. Майже в кожного за спиною був рюкзак із водою та бутербродами.

Гід, Степан Степанович, попередив:

– Якщо комусь стане важко або погано, не мовчіть – відразу кажіть мені. Я зможу викликати машину, і вас завчасно відвезуть до "Цілителя".

Екскурсія була добре продумана й почала приносити задоволення з перших хвилин.

– Сама природа подбала про чудові умови для відпочинку, – говорив Степан Степанович. – Хіба не так?

З обох боків над річкою Прут нависали кам'янисті береги, вкриті густими лісами та схилами. Проте стежки для туристів були рівними, позбавлені великих каменів і різких перепадів висоти. Дерев'яні помости… Одним словом, ніщо не заважало милуватися красою природи.

– А ось перед вами болото Рудняк, – продовжив розповідь гід. – Більше двох тисячоліть тому тут було невеличке гірське озерце, але з часом воно почало заростати мохом, травами й очеретом, поступово перетворившись на болото. І, як бачите, де-не-де ростуть кущі журавлини…

Пройшовши болото, туристи опинилися на лісовій дорозі. Повітря наповнював неймовірний аромат сосни. Усі були зачаровані красою природи.

– Зараз ми вийдемо до рівного берега річки Прут, – попередив Степан Степанович. – Там ви зможете посидіти просто біля води, перепочити й перекусити.

Туристи зраділи можливості відпочити. Хто де розташувався, але всі намагалися сісти якомога ближче до води.

– Нарешті можемо поговорити, – Тамара відпила води з пляшки.

– Можемо, – погодилася Жанна. – Я ніби в райський куточок потрапила. Кажуть, хто побував у Карпатах хоча б раз, обов'язково захоче повернутися.

– А ти б хотіла повернутися? Але не заради природи, а заради Віталія і Влада? – запитала Тамара, сподіваючись на відверту відповідь.

– Наступна моя відпустка аж через рік, а за цей час багато що може змінитися. Можливо, вони забудуть моє ім'я… А ще, знаєш, мені хотілося б побувати в Карпатах узимку, – задумливо відповіла Жанна. – А тепер краще розповідай, як ти провела свій вечір.

– Паша виявився дуже уважним і ніжним коханцем. Я отримала незабутнє задоволення в його обіймах. Пообіцяв, що, можливо, завтра ми знову зустрінемося. А ще в нього чудове почуття гумору, – Тамара не могла нахвалитися своїм новим чоловіком. – А знаєш, у нього є син приблизно такого ж віку, як мій, від першої дружини. Але найцікавіше – він був одружений аж сім разів!

– Нічого собі! – Жанна не змогла приховати здивування.

– Та для мене це не має значення. А ще Паша щедрий чоловік, – продовжувала Тамара, витягаючи з рюкзака цукерки й пригощаючи Жанну. – Уже сьогодні він подарував мені кулончик. Причому золотий! Дивись, який гарний.

– Гарний, – погодилася Жанна, розглядаючи прикрасу, що висіла на Тамариній шиї.

– Правда, це виглядає так, ніби він заплатив мені за ніч, проведену разом… Але це не так. І, якщо чесно, для мене це не має абсолютно ніякого значення. Головне, щоб мені було добре. А тепер ти розповідай, як воно – з двома чоловіками одночасно?

– Тамаро, у мене з ними не було нічого такого, про що ти подумала. Ми просто разом повернулися, обіймалися, цілувалися – і на тому все. У них з’явилися якісь термінові справи. Правда, перед цим вони ще й вірші мені читали, – зізналася Жанна.

– Вірші? – перепитала Тамара. – Оце так романтика! Мені ніхто ніколи віршів не читав.

– Не смійся, – Жанна штовхнула подругу ліктем, теж усміхнувшись.

– Але ж ти була готова до більшого?

– Була…

Розмовляючи, дівчата та інші туристи не помічали, як якісь чоловіки в масках підкралися до них іззаду та, причаївшись у кущах, чекали наказу…

Віталій та Влад сиділи в кабінеті. За кілька хвилин мав підійти Паша.

— Коли ж нарешті ті рекетири зателефонують? Думаю, що сьогодні, — припустив Віталій.