Капкан для щура

Жанна відтепер нишком ходила територією «Цілителя». Вона зовсім не хотіла зустрічатися ні з Владом, ні з Віталієм. Її досі мучив сором через те, що не змогла себе опанувати й опинилася в такій незручній ситуації напередодні. Вона картала себе за те, що не відвернулася, а навпаки, не могла відвести очей, спостерігаючи, як Віталій пестив Марину Вікторівну, раз у раз поглядаючи на неї.

Звісно, Віталій помітив, що Жанні подобалося спостерігати за ними. Вона бачила, як його це ще більше заводило. І він був готовий довести справу до кінця просто на столі, під яким вона ховалася. Якби коханка його не зупинила, так би й сталося. Жанні ніколи раніше не доводилося ставати свідком чужих любовних ігор, і вона навіть злякалася, коли зрозуміла, що їй і справді це сподобалося.

Вона тоді так збуджено бігла коридором, що просто дозволила Владу себе поцілувати. Напевно, її вигляд говорив сам за себе — вона згорала від бажання, і саме це привернуло увагу Влада. А вона? Вона не просто не була проти, а навіть хотіла, щоб він підхопив її на руки й відніс у своє ліжко. Жанна була готова віддатися майже незнайомому чоловікові, але тому, хто їй подобався, хто її приваблював. Вона хотіла, щоб він задовольнив те пекуче бажання, яке вирувало в ній. Добре, що здоровий глузд взяв гору.

Вона була переконана, що Влад тепер має про неї не найкращу думку, та й Віталій, мабуть, теж. Вони думають, що вона легковажна, хоча це зовсім не так. Думають, що з нею можна просто гратися, але вона цього не допустить. Відтепер Жанна твердо вирішила не потрапляти їм на очі. Вона ховатиметься від них, доки не опанує себе, доки не згасне цей шалений вогонь. Щоб потім, якщо хтось із них знову спробує гратися з нею, вона могла легко дати їм відсіч. Головне — не думати про них… але це виявилося не так просто.

До кімнати заглянула Тамара. Вона мала бойовий характер. Невисока, худорлява брюнетка з короткою стрижкою. Вона розповіла Жанні, що колись була заміжня, але сім років тому чоловік покинув її заради іншої. У неї є син, якому сімнадцять років, і якого вона залишає у батьків, коли приїжджає на лікування в Карпати. Виявилося, що Тамара також живе в Києві, як і Жанна.

— Це ж так круто! — Тамара не приховувала свого захоплення тим, що вони з одного міста. — Хто знає, можливо, ми колись уже перетиналися, просто не звернули уваги одна на одну. А може, ти навіть заходила в мій магазин одягу й купувала щось для себе?

— Усе може бути, — Жанна щиро зраділа знайомству з Тамарою, яка була її повною протилежністю. — А як називається твій магазин?

— «Одяг саме для тебе», — гордо відповіла Тамара. — Я вклала в нього багато грошей і нервів, але тепер отримую хороший прибуток.

— Коли повернуся до Києва, обов’язково завітаю, — пообіцяла Жанна. — Скинеш мені адресу в телефон.

— Звісно! А зараз збирайся.

— Куди? — не зрозуміла Жанна.

— Підемо погуляємо біля річки та поговоримо про чоловіків, — потерла долоні Тамара.

— Зовсім немає бажання, — Жанна ще не була готова ділитися з Тамарою своїми пригодами.

— Ніяких відмовок. Ти що, приїхала сюди, щоб у кімнаті сидіти? — наполягала Тамара.

— Ну, добре, — нехотя погодилася Жанна.

Річка Прут протікала за два метри від курорту. Це одна з найбільших річок Карпат.

— А ти знаєш, Жанно, — сказала Тамара, коли вони підійшли ближче до води, — що початок річка Прут бере на схилі найвищої гори України — Говерли?

— Знаю, а ще її довжина становить 967 км, із яких 272 км припадає на Україну. Я це пам’ятаю з уроків географії.

Прут — річка з характером. Вона має бурхливу течію, пороги, перекати, каміння, розкидане то тут, то там. Її дно кам’янисте, а вода чиста й прозора. Багато відпочивальників проводили більшість часу саме на березі Прута. Хтось просто прогулювався, хтось сидів на камінні, фотографувався, а дехто навіть ловив рибу, яку потім смажив на барбекю.

— Давай і ми присядемо. Каміння таке гаряче, — запропонувала Тамара.

— Я не проти. Незабаром літо, — нагадала Жанна.

— Для мене воно вже прийшло, бо вже тепло і так добре, — Тамара витягнула ноги вперед, щоб вони засмагали.

— Дівчата, — до них підійшли дві жінки, які також відпочивали в «Цілителі». — Чули, що днями буде організована екскурсія берегом Прута? В один бік потрібно буде йти пішки вздовж річки, а назад нас привезуть автобусом. Ми із задоволенням уже записалися. Приєднуйтеся, має бути цікаво й корисно для здоров’я.

— Подумаємо, — відповіла Жанна.

— Не подумаємо, а погодимося! Дякуємо, дівчата, що повідомили. Заради цієї природи ми ж сюди і приїхали. Хіба не так?

— Так… — погодилися всі з Тамарою.

Не встигли жінки відійти, як до них підбіг розлючений чоловік. Він зі злістю схопив Тамару за руку й смикнув на себе. Вона злетіла з каміння, впавши йому на груди.

— А ну ходи зі мною! — наказав чоловік.

— Відпусти, — різко сказала Тамара, намагаючись вирватися. — Між нами все скінчено! Ти що, не розумієш?

— Це я буду вирішувати, коли кінець! — крикнув він.

Жанна кинулася на допомогу, схопивши Тамару за іншу руку. Разом їм вдалося вирватися. Це ще більше розлютило нападника. Він замахнувся, щоб дати ляпаса Тамарі, але не встиг. Його руку перехопив чоловік, який саме йшов до «Цілителя» і, побачивши сварку, кинувся на допомогу.

— Що ви собі дозволяєте, шановний? Нанесення тілесних ушкоджень тягне за собою кримінальну відповідальність, — його голос звучав суворо.

— Ти хто такий, щоб втручатися? — нападник вирвав руку й уже збирався кинутися в бійку, та раптом зупинився, побачивши посвідчення просто перед носом. — Вибачте, начальнику…

— Не в мене вибачення проси, а в дами. І якщо вона бажає, можемо скласти на тебе протокол.

— Ні, не треба. Хай собі йде. Але якщо ще хоч раз наблизиться до мене, я без вагань звернуся в поліцію! — Тамара, відчувши захист, голосно кинула це навздогін своєму колишньому залицяльнику.