Друзі ( на другий день)

Наступного дня Віталій задоволений зайшов до кабінету Влада, який, навпаки, мав похмурий вигляд.

— Сьогодні я вже повністю готовий обговорити наші справи, — сказав Віталій, сідаючи на диван, що стояв праворуч від письмового столу, за яким сидів Влад.

— Спочатку розповідай про свою Богиню.

— Вчора я цілком віддався насолоді в її обіймах. Втрачаю розум від її пишних форм. Вона так довго на мене чекала, що я просто не мав права її образити, відмовившись провести з нею ніч, — Віталій відкинувся на спинку дивана, посміхаючись приємним спогадам.

— Радий за тебе, друже, — щиро відповів Влад. — А от моя «дівчинка» повністю перестала мене цікавити.

— Ти обираєш занадто молодих, — зробив висновок Віталій, бо знав, про кого йдеться. — Їм, насамперед, потрібні гроші та кількість, а не якість. Обирай старших, і буде тобі щастя.

— У певній мірі я з тобою згоден. І знаєш, мені якраз така і подобається. Жанна.

— Це та, що зі світло-русявим волоссям середньої довжини й красивими зеленими очима? — уточнив Віталій.

— Точно вона, — Влад здивувався, почувши про Жанну від Віталія. — Бачу, ти вже з нею знайомий. Коли встиг?

— Підвозив її. І, знаєш, вона мені теж сподобалася, — зізнався Віталій.

Друзі посміхнулися, встали, потиснули один одному руки, а потім знову сіли на свої місця. Віталій додав:

— Давно нам не подобалася одна й та сама жінка.

— Вірно кажеш. І знаєш, я познайомився з нею не вчора і не тут.

— А ну, зізнавайся, — Віталій зацікавився. — Невже ви з нею вже…

— Ні, не думай. До цього справа не дійшла. Пам’ятаєш, як у Києві я на тебе й Аню чекав, а якась незнайомка кинулася мені на шию, переплутавши з іншим? Так от, це була Жанна.

— Нічого собі! — Віталій був вражений. — Буває ж таке: пташечка літала Києвом, а тепер залетіла до нас. Вона розбудила в мені неабияке бажання.

— У мені теж. Каву будеш? — запитав Влад і, побачивши, що друг кивнув, встав, відчинив двері та попросив секретарку принести дві чашки гарячого напою.

— Думаю, нам буде добре втрьох, — впевнено сказав Віталій.

— Не будь у цьому так переконаний. Вона марить якимось Русланом. І до нас, тим більше одразу до двох чоловіків, не горітиме бажанням. До того ж ми старші за неї років на п’ятнадцять.

— Ти що, Влад, свій шарм втратив? А мари пройдуть…

До кабінету зайшла секретарка з кавою, і чоловіки припинили розмову, чекаючи, поки вона не вийде й не зачини́ть за собою двері. Відпивши каву, Влад відповів другові:

— Зовсім не втратив. Інше замучило. Гади не дають спокійно жити й вести бізнес.

— Я для цього сюди й приїхав, щоб допомогти тобі розібратися з тими, як ти кажеш… гадами. Може, щось змінилося?

— Абсолютно нічого, — у голосі Влада відчувався сум. — Продовжують вимагати гроші, використовуючи шантаж. Одного разу навіть погрожували підсипати отруту у воду, призначену для пиття…

— А може, вони блефують? — перебив його Віталій.

— Іноді я теж так думаю. Бувало, що не заплатив, і знаєш, що сталося?

— Що? — Віталій поставив майже порожню чашку на стіл.

— Машина, яка повинна була доставити продукти в їдальню, зникла. Досі не знаю, де вона поділася.

— Мабуть, нам доведеться звернутися до Пашки, без нього не обійтися, — запропонував Віталій, а потім поцікавився їхнім спільним другом: — Він отримав підвищення?

— Отримав. Тепер начальник поліцейського відділку. А ще зі своєю сьомою дружиною розлучився, — згадав Влад.

— Я взагалі не розумію, навіщо він одружується на кожній своїй коханці.

— Для мене це теж загадка. Та, якщо чесно, мені не дуже хочеться до нього звертатися, — Влад відбив вхідний дзвінок на телефоні й роздратовано додав: — Не дають спокійно поговорити. Погрожують, щоб я не звертався до поліції.

— Хай погрожують. Ми ж неофіційно звертатимемося. Запросимо його як друга й про все поговоримо, — запропонував Віталій.

— Згоден. Але нехай тільки допоможе з’ясувати, хто за цим стоїть, а далі я сам розберуся з цими негідниками. Та Пашка цього не дозволить — читатиме нам лекції про закон. Це ще одна причина, чому я досі до нього не звертався. Та без нього…

— Не обійтися, — закінчив за Влада Віталій. — І не забувай, у нього є зв’язки. Думаю, що у нас усе вийде. А як там Дімка?

— Дімка питав, коли ми нарешті зберемося, щоб здійснити сплав по річці, як минулого року. Вихвалявся новими човнами. Його рафтинг-клуб процвітає. А взагалі, молодець, бо одружився раз і вже сімнадцять років разом. На п’ятого малюка чекають.

— Ось із кого нам треба брати приклад! Він найнормальніший із нас, — Віталій підвівся. — А зараз вибачай, мушу бігти. Обіцяв своїй Богині приділити ще кілька хвилин своєї дорогоцінної уваги.

— Невже ночі було замало? — Влад потиснув руку Віталію.

— Хорошого сексу завжди мало, — кинув наостанок Віталій.

Жанна з самого ранку проходила процедури. Вона вже прийняла ванну і їй зробили масаж, і це її розслабило. Хотілося піти полежати, але спочатку потрібно було зайти до лікаря. Марина Вікторівна обіцяла виписати направлення на кардіограму, тож Жанна, підійшовши до кабінету, постукала.

Марини Вікторівни не було на місці, але медсестра все одно запросила Жанну зайти й зачекати всередині.

— Через п’ять хвилин вона буде, запевняю вас, — медсестра була привітною жінкою.

— Добре, — кивнула Жанна.

— О, вибачте, — медсестра підвелася й пошепки додала: — Ви сидіть, а я швиденько до туалету збігаю.

Виходячи, вона злегка причинила двері, тож у приміщенні відчувся протяг, адже вікно було відчинене. Вітер здув папери зі столу, і Жанна кинулася їх підбирати. Довелося залізти аж під самий стіл, щоб зібрати всі папірці. Саме в цю мить вона почула, як хтось зайшов до кабінету. Хотіла швидко вилізти, але завмерла, побачивши, хто це.

У кімнату увійшли Марина Вікторівна та Віталій. Той самий Віталій, який вчора її підвозив. Він обіймав лікарку.