Курорт "Цілитель"

Курортно-оздоровчий лікувальний комплекс «Цілитель» був розташований у карпатському лісі, на підвищенні гори, біля підніжжя якої протікала річка Прут. Це один із найгарніших об’єктів, які можна було побачити довкола. Саме тут поєднували відпочинок з оздоровленням. До його складу входило кілька корпусів, кожен з яких мав оригінальний дизайн. Серед них була власна лікувальна база, спортивна зала, заповнена різноманітними тренажерами, розважальний центр із кінозалом, актовим залом, дискотекою, СПА-салоном і басейном. Номерний фонд становив понад тисячу комфортабельних номерів. Територія «Цілителя» була доглянутою: акуратно підстрижені газони, клумби з різноманітними запашними квітами, безліч красивих вічнозелених дерев…

Жанна зайшла до реєстратури й подала документи.

— Вітаємо вас у нашому «Цілителі», — привітно зустріла її молода дівчина за стійкою прийому. — Мене звати Рита.

— Дякую, Рито, — Жанна посміхнулася.

— Візьміть, будь ласка, талончик і віднесіть його до їдальні на першому поверсі, по коридору ліворуч. Вас там нагодують після дороги, а вже о чотирнадцятій годині ви пообідаєте разом з іншими відпочивальниками. Після того, як розташуєтесь у своїй кімнаті, вам потрібно буде відвідати лікаря, який призначить необхідні процедури й стежитиме за вашим здоров’ям упродовж усього терміну вашої путівки. Ваш лікар — Марина Вікторівна Гонець, висококваліфікований спеціаліст.

Рита перевірила щось у комп’ютері, потім знітилася й, винувато всміхнувшись, додала:

— Вибачте за незручність, але кімната, яку ви бронювали, наразі непридатна для проживання — проблеми з трубою. Та не хвилюйтеся, ми поселимо вас у ще кращий номер. Зараз я уточню це в начальника.

— Гаразд, — Жанна знизала плечима.

Рита вже рушила до кабінету, коли в коридорі пролунав чоловічий голос:

— Якісь проблеми, Рито?

— О, Владе… — дівчина раптом прикрила рот долонями, ніби сказала щось зайве. — Тобто, Владиславе Миколайовичу.

Жанна обернулася й завмерла.

— Руслан?.. — радісно прошепотіла вона й уже було кинулася до чоловіка, щоб обійняти, як вчасно отямилася. — Ні, знову… Це ж не Руслан.

Перед нею стояв Владислав Миколайович. Жанна впізнала його — це був той самий чоловік, якого вона раніше переплутала з Русланом. Тоді, на вулиці Києва, вона вибігла з метро в трансі й кинулася йому в обійми. І ось він знову перед нею…

Владислав теж її впізнав. Хоча слухав доповідь Рити, поглядом не відводив від Жанни. Він не підійшов, не заговорив, просто дивився.

«Невже вони справді такі схожі?» — подумала Жанна.

Руслан був її ровесником, йому двадцять п’ять. Владислав мав приблизно сорок років. Обидва високі, спортивні, але на цьому схожість закінчувалася. Руслан був спортсменом, а ким був Влад? Жанні стало цікаво. Судячи з ділового одягу, він займав відповідальну посаду.

«Красиві блакитні очі, чорняве акуратно підстрижене волосся, симпатичний…»

Жанна заплющила очі, злякавшись своїх думок. Коли розплющила їх, Влада вже не було.

Натомість вона почула стурбований голос Рити:

— Пані Жанно, вам погано?

— Ні, ні, — поспішила запевнити Жанна, — з дороги трохи втомилася. А як щодо моєї кімнати?

— Вам пощастило. Владислав Миколайович, власник нашого «Цілителя», розпорядився поселити вас у номер категорії люкс. Ви зможете проживати там протягом усього часу перебування тут, доплачувати нічого не потрібно. Ось ваші ключі. Це на другому поверсі. Скористайтеся ліфтом і не забудьте віднести талончик до їдальні.

— Дякую, що нагадали, — Жанна геть про це забула.

— Ваш лікар прийматиме після обіду, о шістнадцятій. Її кабінет на першому поверсі. Це все, ідіть влаштовуйтеся. Гарного вам відпочинку!

— Дякую, — Жанна була рада нарешті покинути реєстратуру.

Жанна була переконана, що якби не той випадок у Києві, її б ніколи не поселили в номер люкс. Спочатку вона хотіла відмовитися, але передумала. Навіщо відмовлятися від такої нагоди пожити, як цариці?

Кімната справді її вразила. Простора, з неймовірним видом на річку Прут, обладнана телевізором, холодильником…, а головне — великим зручним ліжком. Закінчивши оглядати кімнату, Жанна відчинила двері на балкон, впустивши свіже повітря, і з насолодою впала на ліжко, розкинувши руки в різні боки.

Раптом вона згадала про Віталія. Після Руслана це був перший чоловік, який її зацікавив. Вона була впевнена, що більше ніхто не приверне її уваги, що самотність — її єдиний супутник. Але ось з’явився Віталій… Чим саме він її привабив? Мабуть, своєю легкістю у спілкуванні та вмінням знаходити спільну мову.

Пообідавши й трохи відпочивши, Жанна зателефонувала мамі, щоб подякувати за путівку та розповісти, як доїхала.

— Ось бачиш, тобі сподобалося вже в перший же день, а ти впиралася, — задоволено сказала мама.

— Ну добре, мамо, бо мені ще треба зайти до лікаря. Зателефоную пізніше. Цілую.

Щойно Жанна зачинила двері своєї кімнати, зібравшись іти до лікаря, як побачила, що двері навпроти відчинилися. Звідти вийшла жінка років тридцяти п’яти, яка теж помітила Жанну.

— Ти моя нова сусідка? — запитала вона і сама ж відповіла: — Ну звісно, що нова.

— Так, — посміхнулася Жанна. — Мене звати Жанна.

— А я Тамара. Будемо знайомі. Зайду до тебе — може, ввечері, а може, завтра, коли буду вільна. Зараз поспішаю на побачення!

Тамара махнула рукою і швиденько побігла.

Жанна подумала, що було б добре мати подругу, з якою можна гуляти до річки та просто поговорити про все й ні про що.

Лікар Марина Вікторівна приймала у своєму кабінеті. Це була жінка до сорока років із пишними формами та підтягнутою фігурою. Блондинка з доволі приємними рисами обличчя.

— Пропоную провести діагностику стану вашого організму за допомогою сучасного обладнання, яке є в нашому лікувально-оздоровчому комплексі, — запропонувала Марина Вікторівна.

Жанна погодилася.