Епілог. Кохання заради життя

Епілог. Кохання заради життя

Стася

Ми всі сидимо у вітальні. Ми з Тімом сидимо на дивані, а мама з татом – навпроти нас. Батьки дивляться на нас із викликом, очікуючи, хто що скаже, але ми мовчимо, наче в рот води набрали. Я опустила голову, міркуючи, як же правильно попросити у них вибачення. Я, напевно, багато в чому була неправою стосовно рідних, можливо, навіть поводила себе не так, як потрібно було. Я всього лиш гадала, що батьки мене не люблять, що лиш використовують мене, аби вдало видати заміж за некоханого, грубого Артема, з батьком якого дуже давно укладено договір. Я всіляко намагалася показувати свій характер та непокірність і лише зараз розумію, що тато всього лише боявся мене втратити, боявся, що я стану пропащою дочкою, завагітнію раніше часу й принесу в пелені.

Не всі чоловіки вміють кохати і любити, а точніше правильно це показувати. Кожен любить по-своєму. Хтось різким відношенням проявляє свою любов до дитини, але це не означає, що він її не любить. Коли тато мене сьогодні обійняв і з радістю в голосі сказав, що він тішиться тому, що я жива й здорова, я зрозуміла, що батько мене любить. Насправді любить. Я ж його дочка.

З мамою дещо простіше. Вона не ростила мене так, як батько. Я не була солдатом під її керівництвом, але все ж із нею також ми не розумілися останнім часом. Можливо, то все мої юнацькі гормони та спроби показати рідним, що я вже доросла, що теж чогось варта, що хочу сама приймати рішення та бути самостійною. Мама все ж схилялася до думки батька, коли я в чомусь була неправа. І саме через це й були між нами всіма непорозуміння. Проте сьогодні я зрозуміла одну істину – батьків не обирають, як і дітей також. Тому ми всі любимо одне одного своєю любов’ю, яку маємо від народження. Тіму пощастило менше в цьому плані. Він маленьким втратив тата і зовсім недавно втратив маму. Гадаю, що він не розуміє моєї позиції стосовно батьків, тож варто порозумітися з ними, попросити пробачення, якщо потрібно, щоб одного разу не було запізно.

– Тату… мамо… пробачте мені, – говорю з опущеною головою, відчуваючи як мене душать сльози.

Тім мене обіймає та заспокоює. Він не боїться перед моїми батьками проявити свої почуття до мене і показати, що він буде турбуватися про мене завжди. Вважаю, що він гідний бути їхнім зятем, а не якийсь там Артем, що не пропускає жодної спідниці.

– Не треба вибачень, – першим почав батько. – Це ми винні з матір’ю, що довели тебе до такого, – він подивився на маму й остання сплакнула, притулившись до плеча чоловіка. Батько втішив свою дружину, обійнявши та заспокоївши. – Стасю… й Тимуре… у вас все серйозно?

– Так. Ми збираємось одружитися, – відповідає за мене Тім, а я підіймаю на нього здивоване обличчя, нічого не розуміючи. Коли це він робив мені пропозицію?

– Діти, не поспішайте, – мама вже не знає, чи радіти, чи плакати.

– Згоден. У вісімнадцять одружуватись – це дуже зарано.

– Мені двадцять.

– Це суті не змінює, – суворо відповідає тато. – Погуляйте, пострічайтесь ще рік-два. А там побачите, що робити далі.

– Я Стасю не покину, – впевнено відповідає Тім. – Вона – моє життя. Я кохаю її заради життя. Ще недавно мені все було байдуже… Після смерті матері я не хотів жити. І лише Стася завжди була поряд. Вона довела мені, що варто жити це життя, що варто рухатися далі, як би складно інколи не було. Я збагнув те, що кохання може бути навіть заради життя. Коли тебе витягують із ями навіть проти твоєї волі – це і є кохання. Тож моє рішення не зміниться ні через рік, ні через два. Я все одно одружусь із вашою дочкою.

Красивіших слів я ще не чула. Тім так впевнено вимовляв кожне слово, вкладаючи туди свою душу, що навіть найчерствіше серце зможе розтанути. Як і розтануло серце мого тата. Він змінився на обличчя. Стала помітною легка посмішка. Лише зараз розумію, що я ніколи не бачила, як тато посміхається. Невже? Невже він і справді змилується над нами?

– Одружишся, кажеш… – хмикає він і всміхається вже очевидніше. – А руки в моєї доньки ти просив?

– Ні. Ще не випадала така нагода. Тому й прошу зараз перед вами руки та серця вашої дочки. Стасю, ти вийдеш за мене?

***