Глава 29.2. Заручитися допомогою

Глава 29.2. Заручитися допомогою

Тимур

З розумінням того, що мені одному не врятувати Стасю, навіть заручившись допомогою Сані, приходить і розуміння того, що є ще кілька важливих людей, які повинні знати про викрадення Стасі. Це її батьки. Я б не пішов на допомогу до прокурора, якби він не був батьком моєї коханої. Але тут справа інша. Я боюсь, що мені одному не впоратися із самим Джо та його шістками. Він вимагає в мене купу грошей, яких я не маю. До речі, про фальсифікацію його смерті. Я досі в це не вірю і не розумію, навіщо це було потрібним, але про це згодом. Потім розберуся. Наразі це не так важливо, як порятунок Стасі. Спочатку нагальні проблеми, потім другорядні.

Підійшовши до будинку самого прокурора, я кілька разів подумав. А чи правильно я роблю, йдучи за його допомогою? Адже він може і відмовитися. В Стасі були напружені відносини з батьком. Недарма вона й втекла з дому. Але ж мати… Вона повинна щось відчути та якось вплинути на чоловіка, щоб він допоміг врятувати Стасю. Хоча… Про що я думаю? Я просто повинен їм сказати про викрадення, а далі – як буде. Відмовиться, то буду якось сам іти на її порятунок. Хоча з його впливом можна було б врятувати Стася за один клік.

– Доброго ранку, – ввічливо привітався я, коли мені відкрили двері квартири. Благо, я пам’ятав номер і навіть не збирався його забувати.

– Доброго… – жінка років сорока ледь не знепритомніла, побачивши мене. Гадаю, їй чоловік багатого чого цікавого розповідав про мене. Можливо, навіть світлини показував з моєю фізіономією. Напевно, тому в неї така реакція на мене. – Вадиме… ходи сюди, – вона покликала свого чоловіка, не зводячи з мене погляду.

– Чого тобі треба? – гаркнув ненависний мені чоловік, коли побачив мене на порозі. – Ти як тут опинився? Ще маєш совість приходити до мене додому? Навіщо прийшов?

– Перш, ніж ви почнете мене сварити, хоча самі розумієте, що причин немає, – тонко нагадую про судове засідання, – хочу одразу повідомити, що я прийшов до вас за допомогою.

– ЩО? Якою ще допомогою? З глузду з’їхав чи що? Ти після суду сміливим став? Заплатив судді й адвокату, щоб визволили з-під варти, дочці моїй голову запаморочив, а тепер…

– Вашу дочку викрали, – одразу повідомляю, поки на мене ще купу бруду не вилили.

– ЩО?

– Сьогодні вночі викрали вашу дочку і я знаю, хто це зробив. Також я довідався місцезнаходження Стасі. Тому мені потрібна ваша допомога. Я один не впораюся, – прикро розуміти свою безвихідь, але переді мною стоять не хто-небудь, а її рідні.

– Вадиме, про що це він говорить? Де наша Тася?

– Не вір цьому вбивці та його нісенітницям.

– Але ж Тася… – матір сумнівається і правильно робить.

– Повірте, вона ще сьогодні вночі була зі мною…

– Ми не хочемо це слухати! – кричить не батько Стасі, а справжній тиран. – Забирайся геть!

– … але її викрали з моїх рук. І я не вбивця. І нікому я не платив за своє визволення. Мене визволили лиш тому, що я ні в чому не винен. Джо живий-живісінький. Можете самі переконатися, якщо туди поїдете разом зі мною.

– Що ти верзеш?

– Я кажу, що Джо живий. Віктор Олексійович Дроботов живий! – кажу його справжнє ім’я і бачу незрозумілу реакцію на обличчі чоловіка. Він не вірить мені, бо за його правдою я вбив Джо.

– Вадиме…

– Забирайся геть! – прокурор намагається закрити перед моїм носом двері, але я хапаюся за ручку та з силою їх тримаю.

– Ви можете самі переконатися, що я не брешу! Вона ж ваша дочка. Як ви так можете?

– Вона втекла з мого дому й припинила бути моєю дочкою.

– У вас залізне серце? – питаю на емоціях.

– Вадиме… – жінка вже плаче. – А якщо це правда?

– Звісно, правда. І я знаю, де знаходиться Стася. Проблема лиш в тому, що ви не хочете мені допомогти її врятувати, а самому мені не впоратися.

– Вадиме, допоможи йому… благаю, – жінка просить чоловіка, тримаючи його за руку.

Прокурор вагається. Кілька хвилин довелося мені зачекати, аби почути відповідь чоловіка. Спочатку я побачив за непокоєння на його обличчі. Очевидно, що він теж почав хвилюватися за свою дочку. Отже, він її любить. Це добре. Який же батько не любитиме своєї дочки? Щоправда, в кожного своя любов.

– Як ти міг її віддати? Чому не захищав? – удар нижче поясу.

Я й сам себе кляну за це, але що я міг вдіяти в тій ситуації?

– Їх було троє, а я один, – відповів з опущеною головою.

Мені дійсно соромно. Я прийшов до батьків Стасі і відкрито повідомляю їм про те, що я не гідний бути їхнім зятем, бо при першій же можливості я не врятував її.

– Мотиви викрадення? – питає діловито.

– Джо сказав, що я винен йому велику суму грошей. І якщо я не віддам…

– Стандартна ситуація. Отже, окрім того, що ти маєш проблеми з поліцією, ти ще й в боржники подався?

– Я нічого нікому не винен. І ні в кого гроші не позичав. Допоможіть її врятувати. Кожна хвилина має сенс. Вони сказали, що хочуть з нею погратися… – важко вимовляти ці слова, але саме вони подіяли.