Глава 22. Шок

Глава 22. Шок

Стася

Цілий день я нічого не чула про Тимура. Після його повідомлення, що з ним все в порядку і запевненням, що все буде добре, минуло кілька довгих годин. Я хвилююся і не знаходжу собі місця. Знаю, що з таких непростих ситуацій, як у Тіма, дуже важко викарабкатися, але він запевнив мене у зворотному. Я вірю йому. Намагалася відволікти думки та пошукати знову роботу для себе, проте успіху, як і раніше, немає. Як і самої роботи чи хоча б будь-якої можливої вакансії. Здається, наче саме життя знущається з мене. Мені дуже потрібні гроші, аби піти від батьків. Та, на превеликий жаль, поки що я не можу цього зробити. 

Вже перечитала вкотре останні повідомлення Тіма, але серце не на місці. Його зізнання в коханні в останньому повідомленні взагалі пригнічує мене. Він сказав, що кохає мене. Проте в мене складається таке відчуття, наче він попрощався зі мною подібним чином. Після неодноразової спроби додзвонитися до хлопця в мене й руки почали тремтіти. Абонент недоступний. Ну, чому так? Чому мені не щастить? Знайшла коханого, але мені не можна його кохати. Люблю батьків, які, на жаль, мене не долюблюють. Може, я взагалі їм нерідна дочка? Що за несправедливе життя?

Ми з Тимуром домовлялися завтра піти разом до лікарні та познайомитися з його матір'ю. Хочеться побажати їй здоров'я та швидкого одужання. А також хотілося б подякувати їй за виховання хорошого сина, адже він у неї дуже добрий, совісний і самостійний чоловік. Але раптовий дзвінок вранці зруйнував усі наші плани. Я не сподівалася дізнатися такі жахливі новини, в яких звинувачують Тіма у вбивстві іншої людини. Він не вбивця! Я в це не вірю!

Цілий день не знала, куди себе подіти. Прибирала в квартирі, розмовляла з Олею по телефону та в перервах шукала роботу. Дивилася телебачення, але на кожному каналі говорять про вбивство, вчинене Тимуром. Ні! Це неправда! Я не вірю!

Вже приготувала вечерю, щоб відволіктися від зайвих думок, що пригнічують мою нервову систему з кожною хвилиною. Також спекла великий кекс з родзинками. Знаю ж, що Тім дуже любить їсти солодке. Тому з надією чекатиму його увечері з кексом та кавою, як завжди.

Коли прийшли батьки після роботи, вимушена була йти з ними вечеряти. Хоч мені зовсім не хотілося того робити, але правила єдині в нашому домі і я повинна їх дотримуватися.

Я їла без жодного ентузіазму, слухаючи розмови батьків про те, як у них день минув, а також що цікавого та нового сталося на роботі. Проте коли почула від батька про Тіма, моє серце почало битися частіше.

– Уявляєш, сьогодні заарештували того, за ким наші слідчі ганялися вже більше року, та все не могли цього зробити, – повідомив тато мамі.

– Чому не могли? – поцікавилася вона.

– Тимур Холод – злочинець, який загрожує суспільству. Кожен в поліції про це знав, але доказів було замало, щоб затримати. Та сьогодні нарешті наші хлопці це зробили.

– А чим він загрожував? – запитала мама без жодного здивування.

Батько кожного вечора розповідає про злочинців, злодіїв та вбивць, яких щодня саджає до в'язниці. Тому мама вже без ніякого здивування його слухає, наче це звичайна справа. Проте не для мене. Коли почула, що мого коханого заарештували, серце впало в п'яти. Як же так? Він все-таки потрапив їм у руки… А ще запевнював мене, що все буде добре.

– Він зі своїми спільниками кожної ночі влаштовують перегони на трасі, заважають людям на околиці спокійно відпочивати. Люди вже давно скаржаться, але у слідчих було мало доказів, щоб схопити хоча б одного з них. Як тільки вони приїжджали на виклик, всі тікали, наче їх там і не було.

– Це такі в них розваги чи що – заважати людям? 

– Аякже, – буркнув тато. – Молоді зараз байдуже до мирного населення, яке вдень важко працює. Їм начхати на те, що люди хочуть спати після важкого робочого дня, що їм завтра на роботу. Вони про це не думають. Їм аби поганяти та й усе. А вчора уявляєш, що сталося? Щось не поділили і один зарізав іншого розбитою пляшкою. Це нелюди, одним словом. Наші хлопці приїхали на місце злочину, а там виявляється, що вони разом проводили гонки, а потім билися і врешті-решт один одного вбив. Але наша поліція швидко знайшла злочинця. Ним виявився саме Тимур Холод. Вони довго за ним ганялися, але нарешті спіймали. Йому світить пристойний термін.

– Це неправда! – вигукнула я, не витримавши тиску і хвилювання за коханого.

– Не зрозумів… – батько перевів на мене свій здивований погляд. – Ти його знаєш? Звідки!?

– Знаю. І краще, ніж будь-хто.

– І з яких це пір ти спілкуєшся зі злочинцями?

***