Глава 21. Підстава

Глава 21. Підстава

Тимур

– І так, що ми маємо? – запитав я Саню, коли через п'ятнадцять хвилин примчав до нього у майстерню і бухнувся безсило на стілець. – Мама в лікарні. Маю гроші, щоб її врятувати, але не знаю, чи дійсно це допоможе. Плюс до всього мене шукають за підозру у вбивстві. Зрозуміло, що справи в мене кепські. Що порадиш робити?

– Тікати, – скептично відповів Саня.

– Не варіант. Якщо мене вже шукають, отже, вони сповістили всім патрульним службам і розвішали на кожному стовпі моє обличчя, – важко зітхнув і провів рукою по волоссю на голові. – Сань, я все-таки не розумію, чому вони підозрюють саме мене. Розкажи ще раз усе в деталях. Може, ми втратили якусь зачіпку, на яку можна спертися та відвести від себе підозри?

– Тіме, та я тобі вже й по телефону сказав все, що знав. Джо вбили, а шукають тебе. Про це я дізнався від Кіра. Він подзвонив і сказав невтішну новину. Мовляв, ви билися з Джо і ти порожню пляшку з-під пива розбив на його голові.

– Так, а тут трішки зачекай. Отже, пляшка. На ній мають бути мої відбитки пальців.

– Зрозуміла річ. До чого ти хилиш?

– Сань, ти ж мене знаєш! Я взагалі не п’ю. Кому це так кортить мене засадити за решітку?

– Точно. Мені якось з голови вилетіло сказати Кіру про те, що ти не вживаєш алкоголю, – покрутив головою Саня. – Пробач, друже. Він як сказав мені, що тебе розшукує поліція, я про все забув, хотів одразу подзвонити тобі і розповісти все.

– Нічого, Сань. Все добре. Що він тобі ще говорив? Пригадуй, будь ласка. Потрібна кожна деталь.

– Так… що ще? – зітхнув він. – Кір сказав, що коли оголосили переможця, тобто, тебе, ти якось поводився тоді знервовано.

– Ще б пак! Мене знову на тих перегонах мало не вбили. І знову шістка Джо.

– Так, можливо, але вони гадають, що ти мав мотив його вбити.

– Так, стоп! – зупинив його. – По-перше, хто «вони»? А по-друге, з якого дідька моя знервованість стала мотивом?

– Не знаю. Можливо, вони хочуть тебе підставити.

– Та звісна річ! – вибухнув я. – Тут і до ворожки не ходи – усе ясно як білий день. Але хто «вони», Сань?

– Кір і його спільники. Адже це вони викликали поліцію і вказали їм на тебе, підозрюючи у вбивстві.

– Чудово! – встав і почав ходити вперед-назад по майстерні, скуйовджуючи своє волосся. – Чорт… Як таке могло трапитися? Кому це все було потрібно?

– Знаєш, я вже давно помічав, що Кір зі своїми спільниками точать на тебе зуб. Не здивуюся, якщо це хтось із них тебе підрізав і минулого разу на перегонах, і вчора навіть теж.

– Гадаєш, це Кір?

– Не знаю. Все можливо. Зараз нікому не можна довіряти.

– Але навіщо йому це?

– Гроші, Тіме. Тільки ти останнім часом виграєш перегони. Звісно, що тебе захочуть підставити або ж взагалі звести по-тихому з цього світу через гроші.

– Тобто запроторити за грати, – доповнив думку друга.

– Можливо і таке.

Я задумався. В голові не вкладається все те, що зараз відбувається. Думки вихорем крутяться в голові, змінюючи одна одну. Не знаю, як саме, але мені потрібно розібратися в усьому.

– Отже, якщо умовно «я» розбив пляшку на голові Джо, отже, там має бути кров. Його точно, але, напевно, і умовно «моя», адже я міг поранитися й сам, коли розбив пляшку на його башці. Невже слідчі не можуть взяти зразки крові та підтвердити, що мене там не було?

– Не знаю, Тіме.

– Та й на тій пляшці немає моїх відбитків. Це точно. Мене там не було!

– А де ти був, якщо не секрет? Коли я поїхав, ти ще там залишався.

– Я одразу поїхав до Стасі.

– І з нею провів цілу ніч?

– Так. Тебе це дивує?

– Та ні. У вас все так серйозно?

– Звичайно, серйозно. Я кохаю її, а вона мене, – тихіше мовив останню фразу, вірячи, що так і є.

– То, гадаю, Стася може тобі допомогти, – задумався Саня.

– Як?

– Стася може підтвердити твоє алібі, Тіме. Сказати, що ти провів з нею цілу ніч. Думаю, для неї це не складе великих зусиль, якщо вона насправді тебе кохає.

І вона мені про це говорила. Але я не хотів вірити, що аж до такого дійде. Гадав, що все ще можна виправити і я не потраплю до в’язниці за чийсь злочин.

– Може. І вона мені про це казала.

– Ти їй уже розповів?

– Звісно. Ти подзвонив тоді, коли я ще був у неї.

– А як ставиться її батько до твоїх приходів вночі? Здається, він у неї прокурор, так?

– Так. Він про це не знає. Він ні про що не знає, – зітхаю.

– Тобто ти кожного вечора ходиш до його дочки додому, а він і не здогадується?