Глава 17.3. Страшна правда

Глава 17.3. Страшна правда

Стася 

– Привіт, любі батьки, – сказала я, коли вийшла зі своєї кімнати та стала в коридорі, склавши руки під грудьми.

Батьки саме тільки зайшли до квартири та про щось говорили між собою. За розмовами вони не одразу помітили мене. Я стояла з загрозливо складеними руками під грудьми та чекала, поки вони звернуть на мене свою дорогоцінну увагу.

– О, доню, привіт, – всміхнулася мама.

– Чим вже така незадоволена? – здогадався першим батько.

– Скажіть мені, будь ласка, мої дорогі батьки, чим ви думали, коли укладали договір на шлюб з Артемом Равінським?

– Що? – здивувалася мама та перевела погляд на свого чоловіка.

Батько лиш важко зітхнув та не відповів на моє запитання. Отже, виходить, що лиш він один затіяв цю гру? Повірити не можу.

– Тату, то це твоїх рук справа? Виходить, ти мене продав?

– Не мели дурниць! – суворим тоном вигукнув. – Звідки ти дізналася? – скинув він свій піджак та повісив на гачок для верхнього одягу. Потім пройшов на кухню і сів за стіл. Рукою вказав мені сісти поряд. – Я слухаю тебе, Станіславо, – сказав так, неначе я на допиті. А я всього лишень його дочка…

– Від самого Артема. Він прийшов і розповів.

– Не може цього бути, – заперечив батько. – Він теж не знає про цю угоду.

– То виходить так, що знає. Інакше не сказав би про це мені.

– Вадиме, як же так? Про що це Стася говорить? Ти дійсно продав нашу доньку?

– Олено, не встрявай! – змусив маму мовчати. – Нікого я не продавав.

– Тату, навіщо? Можна дізнатися?

– Це довга історія.

– А в мене багато часу для того, щоб вислухати, – відхилилася на спинку сидіння, приготувавшись слухати.

Тато замовк і довгий час лиш дивився на мене. Потім запалив цигарку і прямо на кухні почав палити. Мама теж сіла поряд з нами за стіл та приготувалася слухати історію батька. Чоловік після викурення половини сигарети почав говорити:

– Десять років тому ми з Володимиром Равінським уклали угоду. Ми дружили з ним з першого класу, незважаючи на те, що мали різні соціальні статуси. Вова був сином багатія, що мав свою компанію, а я звичайним хлопцем, який понад усе хотів справедливості у світі. Звісно, після закінчення школи наші шляхи трохи розійшлися. Я вступив до університету навчатися на прокурора, а Вова – на фінансиста, щоб продовжити йти по стопам батька, – тато випалив сигарету й затушив недопалок у попільничці. – Але минув час і наші шляхи перетнулися через десять років. Вова потрапив до суду за махінації в документах. Звісно, на суді його прокурором був я. Я допоміг йому вийти за пристойну суму. Взамін він потребував і мою дочку також в якості невістки. Тебе, Стасю, – подивився мені у вічі, а в мене сльоза побігла по обличчю від почутого.

Отже, це все правда… А я ще мала крихітну надію на те, що Артем помилився або щось неправильно зрозумів. 

– Вадиме, як ти міг? – безмовно заплакала мама.

– Міг, Олено, міг. Саме тоді, ми купили цю квартиру й одразу змогли в неї заїхати жити. Зробили відповідний ремонт, купили меблі. Також купили машину. Пам’ятаєш? Я все робив для того, щоб ви ні в чому не потребували та жили, як у Бога за пазухою.

– Оце така твоя справедливість? – запитала мама. – Брати гроші з рук злочинців, щоб ті не відбували своє покарання – це ти називаєш справедливістю? 

Я лиш хмикнула.

– Олено, він був не винен. Чоловіка підставили. Його все одно відпустили б. Рано чи пізно. 

– То навіщо ти тоді брав ті гроші? 

– Втрачати таку можливість, коли ви можете вже спокійно жити в своєму помешканні? Я все робив заради вас двох.

Я опустила голову вниз та витерла одиноку сльозу. Мені було противно знаходитися в цій квартирі, на цій кухні та дивитися батьку в очі. Проте він знов повернув до мене свій погляд і мовив:

– Стасю, я знаю, що зробив паскудно. З тих пір я почав виховувати тебе як хлопця, щоб в разі чого ти могла себе захистити. Я всього лиш хотів, щоб ти жила нормально, як і інші твої однолітки.

– Чому ти не відмовив йому стосовно Стасі? –  не вгавала мама. – Сказав би, що ті гроші лише за його визволення з-під лави суду. Все зробив би, але не продав би нашу дочку невідомо кому, Вадиме…

– Бо він заплатив удвічі більше. Тобто і за своє визволення з в'язниці, і за Стасю.

– Навіщо вона йому знадобилася?

– Хотів хорошу дівчину собі в невістки і хорошу дружину для сина. Це зрозуміла позиція як батька.

– Зате не зрозуміла твоя… – мама піднялася та відійшла до вікна.

Я ж продовжую мовчати, перетравлюючи всю інформацію.

– Олено, я про вас думав у той час! Про вас! Розумієш? Я хотів, щоб ви жили в нормальній, новій, великій та затишній квартирі, щоб жили як люди, а не як відлюдьки.

– В старому будинку ми не жили, як відлюдьки! – заперечила мама і я з нею повністю згодна.