Глава 15.2. Тонути в брехні

Глава 15.2. Тонути в брехні

Стася

– Навіщо? І звідки ти знаєш моє ім'я? – не вгаває Тимур, а тато знову кличе мене.

– Всі запитання потім. Завтра. Прошу тебе, йди.

Тимур неохоче і з недовірою почав іти назад, але все ще тримаючи на мені погляд, повний здивування.

– Будь ласка, швидше… – прошу його.

Хлопець пішов, а через секунду навіть побіг сходами. Я зітхнула з полегшенням. Зачинила двері й підскочила на місці, коли почула, що батько поруч.

– Стасю, хто приходив? Чому ти так довго тут стоїш?

– Сусідка, – одразу вигадала. – Я просила її оголошення про пошуки роботи роздати. Ось, принесла залишок.

Боже… якщо він зараз забажає показати йому ті оголошення, що так би мовити містяться в конверті, я лусну від брехні та незручності моменту. Чим далі, тим більше тону в своїй брехні.

– Ти знову за своє? Так сильно хочеш на роботу? Я можу влаштувати тебе помічником у прокуратуру. Одразу буде практика для подальшої роботи. Але ніяких офіціанток. Не потерплю, щоб у моєму домі проживала проститутка.

– Тату, ну, скільки можна? Я вже доросла дівчина і розумію, що можна робити, а чого не варто. Проституткою я ставати на збираюся ніколи в житті. Але нічого поганого немає в тому, що я могла б підробити офіціанткою. Але, на превеликий жаль і на твою радість, мене ніде не беруть: ні в бари, ні в ресторани, ні в кав'ярні. Тому я продовжую пошуки. Тож, хто з працедавців відгукнеться першим, туди й піду.

Здається, все сказала та повністю висловила свою думку. Чесне слово, аж легше стало на душі від того, що змогла відстояти себе та відповідно свою думку. 

Я пішла до кімнати, чуючи у свою адресу, яка я невдячна, безвідповідальна, конфліктна, амбіційна, самостійна та безтактна особа. Ще він сказав, що поки я живу в батьківському домі, то повинна і слухати його, а не чинити опір. Я повинна обирати ту професію, яка за його думкою найкраще мені підходить. Повинна обирати те місце роботи, на яке він вказує. Нііі… це не вибір, а примусове змушення. Та  як же це все мене дістало! Швидше б уже знайти роботу та з'їхати від батьків. Може, тоді стане легше жити?

Зачинилася в кімнаті, сіла на ліжку та порахувала до десяти. Саме так я іноді заспокоююся після сварок з батьками. Коли стало трохи легше та негативні думки розвіялися, я відкрила конверт. Там сума дійсно була значно вища, ніж хлопець у мене викрав. Отож, що б це могло бути? Здається, лише те, що йому на той момент дійсно конче потрібні були гроші і що він не з доброї волі викрав їх у мене. Якщо Тимур повернув і навіть з надлишком, це значить, що він – не справжній крадій, або ж злодій, як говорять про це документи батька, а вимушений. Може, його хтось змушує це робити та йти на такі жахливі вчинки? Та невже він не розуміє, що, йдучи подібною стежкою, можна загриміти за грати? Невже він не збагне своєю головою, наскільки це небезпечно?

Що ж, питань купа, проте відповідей жодної. Я терпляче маю дочекатися до завтра, аби поставити перед хлопцем всі підряд запитання, які тривожать мене. Я повинна дізнатися правду. А ще я маю розповісти йому, хто я така. Зрештою, не знаю, чи зможемо ми спілкуватися у майбутньому, чого мені дуже хотілося б. Проте спочатку поговоримо завтра, а далі вже вирішимо.

***

Доброго дня, щановні читачі))
Перепрошую за маленьку продочку, я завтра зранку опублікую більшу)) 

Дуже хочеться дізнатися ваші враження стосовно прочитаного, адже більшість із вас читають, а не коментують((( Нагадую, що відгуки читачів - натхнення автора)))

Гарного вам настрою та мирного неба над головою! 

З любов'ю ваша Рина Мир!