Глава 15. Питання без відповідей 

Глава 15. Питання без відповідей 

Стася

Минув тиждень після події, що сталася в кафе «Сім чудес». Так, я запам'ятала як і саму кав'ярню, так і те, що в мене викрали там гаманець. Я не подавала ні заяву в поліцію, ні не намагалася знайти того хлопця. Чомусь була впевнена, що зустрінуся з ним ще не раз, тоді й запитаю про мотиви та результати такого вчинку. Але те, що я побачила обличчя того сумного хлопця у відкритій справі батька, мене не на жарт зацікавило. 

Кілька днів я витратила на пошуки роботи. Шукала будь-яке місце і будь-де. Ходила по кав'ярнях, магазинах, запитувала чи не потрібні їм додаткові помічники. Шукала в оголошеннях про роботу в інтернеті, а також створювала подібні оголошення сама. Проте робота ніяк не знаходилася. Та я не втрачала надії, адже кажуть, чим більше стукаєш у закриті двері, тим більша ймовірність того, що якась одна та й відкриється.

Вчора, коли приготувала батькам вечерю та чекала їх після роботи, я випадково побачила папку з робочими документами мого батька. Він полюбляє працювати навіть вдома після вечері, тому з цією папкою та ж історія. Відкрила я її заради цікавості і лише від того, що нічого було робити. Проте зміст документів привів мене у шок. Я побачила фото мого незнайомця практично на кожному документі. Навіть був складений його фоторобот як у справжніх кримінальних злочинців.

«Невже небезпечний злочинець, або ж ще гірше – вбивця?» – промайнула перша думка. Проте насправді нічого страшного я не побачила в змісті. Дані незнайомця є повні та аргументовані. Тут зібрано повне досьє на хлопця. На мого незнайомця зі снів...

«Тимур Холод – напівсирота. Проживає з матір'ю. Батька немає. Молодому хлопцю двадцять років. Дрібний злочинець, кишеньковий злодій, учасник заборонених перегонів на мотоциклах, порушник прав і свобод громадян» – ось, що було написано практично на кожному документі. Але, як я зрозуміла, справа не закрита, а лиш потребує додаткових пошуків доказів. Є навіть кілька судових рішень у справі хлопця, але вони ліквідовані за допомогою значних штрафів. 

Чесне слово, я очманіла. Моєму шоку, здивуванню та збентеженню просто не було меж. Я мала дуже багато протиріч та запитань навіть до самого хлопця, Тимура. Чому він так вчиняє? Невже заради забави або ж отримання швидких і легких грошей? Чому не піде на роботу? Хоча, тут здебільшого зрозуміло. Він має кілька судових рішень. Хіба з такими результати беруть до праці? Звісно, ні. Таких людей побоюються і уникають. Але що тоді призвело його до підсудної лави? Чому він почав таким займатися? Щось тут не так і я хочу дізнатися, що саме.

Я не знала, що робити в такій ситуації, але точно впевнена в тому, що здавати незнайомця ще й у тому, що він і в мене гроші викрав, я не хочу і не стану. Принаймні до того часу, поки не дізнаюся правди і причин його дій.

Далі розмірковувати над цією непростою ситуацією я не мала часу, оскільки прийшли батьки додому, а тому мені довелося покласти не місце всі документи і закрити папку. Я навіть швиденько пішла до кухні, аби тато не побачив мене у вітальні біля тієї папки з досьє.

Після прочитання тих документів я не могла нормально мислити кілька днів. Все думала й думала про Тимура. Гадала, чому і навіщо він так вчиняє? Адже в його очах не видно тієї нахабності, зарозумілості та жаги до легких грошей, як у справжніх злочинців. Я бачу в них лише сум. Невиправданий і болючий сум. Я повинна з ним поговорити та з'ясувати, що і до чого. Але як його знайти? Цього я, на жаль, не знала. 

Щоправда, мені й не довелося самій хлопця шукати, бо через кілька днів він прийшов до мене сам. 

Сьогодні після вечері подзвонили у двері і я пішла відчиняти. Батьки ще залишилися сидіти за столом та закінчували з вечерею, а я вже все одно встала. Та коли я побачила за дверима Тимура, сильно злякалася за самого хлопця.

– Ти як мене знайшов? – вийшла з квартири в коридор під'їзду та зачинила за собою двері, щоб батьки не чули розмови.

Я від несподіванки його побачити тут, навіть забула, що колись сама дала йому пароль від домофону, а також вказала номер квартири. 

– Вибач, я… негарно з тобою повівся минулого разу… – хлопець заїкався і не дивився мені у вічі. Певно, боявся побачити в моїх очах засудження. – Ось, – він протягнув мені конверт у руки і я несміливо його взяла. – Це ті гроші, які я… Там навіть з надлишком. Це моє вибачення. Ще раз прошу в тебе пробачення за…

– Послухай, – я перебила його мову. – Нам з тобою потрібно поговорити. Але не тут і не зараз. Якщо мій тато дізнається, що ти приходив, тобі будуть непереливки.

– Хм… він що, в тебе прокурор? – хмикнув хлопець.

Тимур навіть не уявляє, наскільки потрапив у яблучко. 

– Стасю, хто там? – почула за дверима голос батька. 

Тааак, потрібно швидко придумати місце і час зустрічі, поки батько не вийшов з квартири. Думай, Тасю, думай!

– Тимуре, завтра о третій годині в кав'ярні «Сім чудес». Буду на тебе там чекати. 

***