Глава 14.2. Марне втішання

Глава 14.2. Марне втішання

Тимур

Я бродив містом і думав про своє. Сльози душили мене зсередини та я тримався. Пам'ятаю, як батько завжди говорив, що чоловіки не плачуть. Навіть у надскладній ситуації ми повинні залишатися чоловіками. Інакше, який сенс із сильної статі, якщо ми теж будемо слабкими?

 Думки, відчай і розпач привели мене до незвичного кафе «Сім чудес». Я зайшов туди, хоча навіть не планував щось замовляти. Грошей катастрофічно немає навіть на якусь паршиву каву, а ті, що залишилися, тримаю на операцію матері, хоч там уже й мається менша половина після значної кількості процедур та оглядів лікарів. Зайшов з метою посидіти та подумати, де брати гроші. Варто через знайомих знаходити контакти Джо та просити про ще одну зустріч гонщиків. Я, звісно, після минулих перегонів ще не оклигав, але байдуже, заживе, як на собаці. 

Бармен, звісно, пропонував щось замовити, але я кожного разу відмовлявся. Не хотів ні їсти, ні пити. Поки думав та роздивлявся приміщення кав'ярні, на мої очі натрапила дівчина, яку останнім часом я досить часто зустрічаю. Так, це саме вона – та незнайомка, яку я збив і голову від думок через неї зламав. Все гадав, як вона почувається, хоч і не наважився бодай раз її відвідати. 

Дівчина сиділа за столиком разом із подругою, про щось розмовляючи. Помітив, що на столику стоять дві чашки та дві тарілки для десерту. Хотів би і я так колись сидіти зі своєю дівчиною, мило спілкуючись, пити каву та їсти десерт. Потім за все заплатити своїми грошима, які сам же заробляв би. Але реальність дуже сувора. Не маючи ні роботи із зрозумілих на те причин, ні дівчини, я сиджу та думаю як же допомогти подолати хворобу матері. 

Несподівано вона піднялася та підійшла до барної стійки. Мене не помітила. А хто ж на мене зверне увагу, якщо я сиджу, обернутий спиною до всіх присутніх та ще й у капюшоні? Незнайомка поклала поруч гаманець, а я… далі все відбувалося, мов у тумані. Я не контролював собою і не відповідав за свої дії, лиш схопив той клятий гаманець, вибігши з кав'ярні.

Отямився лише тоді, коли вона вона мене наздогнала та обернула до себе обличчям. Неочікувано, як для дівчини, але незнайомка досить прудко бігає. Я подивився їй у вічі і мені стало шкода самого себе. Я настільки жалюгідний, що продовжую й надалі свою звичку кишенькового шахрая. Це, на жаль, уже не можна викоренити…

На викрані гроші я купив матері величезний букет квітів і поніс до лікарні. Совість мене живцем з'їдала зсередини. Перед моїми очима весь час стояла розгублена незнайомка. Але час повернути назад я не міг. Лише пообіцяв сам собі, що обов'язково поверну їй гроші навіть з надлишком. 

Так, мені виправдання немає, та я і не шукаю його. Знаю, що винен і не в одній ситуації. Та що вже зробиш? Такий от я, Тимур Холод.

Зайшов до палати мами якомога тихіше. Вона спала. Це добре. Поставив у вазу букет з квітами та присів біля неї на стілець. Взяв її за руку і відчув тепло. Приємно відчувати, що твоя рідна людина жива. Всміхнувся, але несподівано з ока потекла рідина. Я витер рукавом солону воду та вкотре пригадав повчання тата. «Чоловіки не плачуть, щоб там не було…» 

Мама відкрила очі вже за кілька хвилин. Очевидно, що я її розбудив, а може, просто відчула мою присутність. Я подивився в рідне обличчя й знову відчув як зволожилися очі. Непросто бути чоловіком.

– Синку… Рада, що ти прийшов.

– Я не міг інакше.

– Квіти? – радісно усміхалася вона, коли побачила букет.

От як я буду жити без цієї посмішки, коли…

– Дякую.

– Радий, що зміг зробити тобі приємно.

– Синку, що з твоїм обличчям? Вибач, я вранці не питала, бо не хотіла турбувати… Знову на перегонах отримав травми чи ти побився з кимось?

Вона вже навіть забула, що вранці таки питала мене про мої травми та забої. Невже це так пухлина розповсюджується по всьому мозку, що втрачається пам'ять?

– Не хвилюйся. Зі мною все в порядку.

От як вона так може? Їй більше серце болить за мене, ніж за свою невиліковну хворобу.

– Маємо невтішні новини від лікарів, так? – обережно запитала, боячись відповіді.

– Все добре. Тобі зроблять операцію і вилікують твою хворобу. Все буде добре.

***