Глава 11. Відчути життя 

Глава 11. Відчути життя 

Стася

Сьогодні прокинулася від незвичного сну. Мені наснився той незнайомець з клубу з сумними очима. Одна справа – те, що мені не відоме його ім’я, але я впевнена, що саме він мене збив на мотоциклі, а інша справа – те, що уві сні перебуваю в обіймах хлопця і мені здається, що я знаю його краще, ніж будь-хто інший. Він тримає мої руки, цілує мене в губи, обіймає мене за талію, здається мені рідним і вірним, але в той же час таким далеким і незвіданим. Уві сні я здаюся сама собі закоханою по вуха, але розумію, що нам разом бути не можна. Всі оточуючі проти наших стосунків. Сумні очі незнайомця здаються мені такими рідними та коханими, я можу їх торкатися, розумію та розділяю біль хлопця. Проте коли я дізнаюся правду про нього, стає весь світ темнішим. Починаються проблеми, через які ми разом маємо пройти, але невідомо чи пройдемо.

Що за марення?

Сідаю на ліжку та зітхаю. Стає так важко від нещодавнього сну. Я пам’ятаю все до дрібниць, його обійми, слова про кохання до мене, про те, що йому без мене не жити, про те, що він має якісь проблеми і я беру в них не останню участь. Не розумію ні себе, ні свого сну, ні своєї теперішньої поведінки. Чому я так багато думаю про того, кого зовсім не знаю? Адже саме через це він і почав мені снитися.

Минув ще тиждень мого кошмарного життя в чотирьох стінах. Вже сьогодні я поїду до лікарні, де мені мають зняти гіпс з ноги. Поволі я вже ходжу. Звичайно, на милицях. Як же без них? Але болю в коліні вже не відчуваю. Можливо, загоїлися рани й травми? Я була б дуже рада такому становищу.

Батьки на роботі, тож я попросила Олю з’їздити разом зі мною до лікарні. Подруга не відмовила, на відміну від батьків. Останні взагалі відправляли мене саму їхати до лікаря, мовляв, що впораюся сама без чиєїсь допомоги. У них робота, тож немає часу брати вихідний серед тижня, щоб поїхати зі мною на кілька годин до лікарні. Я не образилася на них. Вже давно не ображаюся. Справа в тому, що їм завжди не було до мене діла, тому й ображатися вже немає на що. Тож я краще з подругою поїду.

Оля не відмовила, а навпаки, сказала, що й сама хотіла вже проситися разом зі мною їхати. Хвилюється за мене і переживає кожний етап мого життя разом зі мною. От, що означає справжня дружба. Дякую богу за те, що маю таку хорошу й вірну близьку людину.

Подруга не забарилася, а приїхала навіть раніше потрібного. Я тільки з ліжка встала, а вона вже в двері стукає. Всміхаюся сама до себе, беру милиці та поспішаю відчинити.

– Ну, нарешті! – чую голосний вигук дівчини, як тільки-но відкрила їй двері. – Я вже п'ять хвилин тут стою.

– Оль, я ж не можу бігати, – вказую на милиці, на які сперлася та стою.

– І здається мені, що ти взагалі тільки з ліжка встала, правда? – розглядає мою нічну піжаму.

– Ем… звісно.

– Люба, в тебе запис до лікаря на дев'яту, а ти ще спиш. А якби я не приїхала вчасно й досі спала б? – проходить до квартири та скидає взуття, взуваючи домашні капці.

– Та ні, я прокинулася сама. 

– Бачу-бачу, – хмикає подруга. – Давай біжи швиденько у ванну й приводь себе до ладу. Таксі довго чекати не буде.

– Ти вже замовила?

– Звісно! Тась, я  й приїхала до тебе на таксі. Тому, щоб знову не викликати та не чекати довго на водія, попросила його хвильку зачекати нас. А бачу, що тут не хвилька вийде.

– Ні-ні, що ти? Я зараз швиденько зуби почищу, одягнуся і вже готова.

– Я засікаю час, – сміється.

Я ж тим часом побігла робити всі вранішні справи. Отак от, якби не аналіз сну, я б уже була готова. Але ж ні, мені потрібно було сидіти півгодини на ліжку та аналізувати те, що визріло у моїй підсвідомості вночі. Не розумію взагалі, чому він мені наснився? Хоча я щодня думаю про хлопця з клубу так часто, що він наснився б мені рано чи пізно. Так все, досить згадувати незнайомця. Зараз потрібно збиратися до лікарні.

Вже за п'ять хвилин я дійсно була готова. Одягла літню сукню, щоб не мучитися натягувати на себе спортивні штани, а потім і відповідно їх знімати за наказом лікаря. Все ж таки літо на дворі. Нехай я поки що і не красуня через цей гіпс, але все ж таки я дівчина.

– Таки дійсно п'ять хвилин, – схвально кивнула Оля, коли я вийшла з кімнати. – Яка ти красуня!

– Та годі тобі! Скажеш ще! – хмикаю та беру ключі. 

– Я завжди правду кажу, – обурюється подруга.

– Ходімо вже. Нас таксі чекає, – підганяю її, щоб виходила з квартири. 

– Чекай… ти що, не віриш мені? – зупиняє мене та розвертає до себе обличчям. 

– Оль…

– Тасю, ти – найкраща і найкрасивіша дівчина з усіх, кого я знаю. Тобі навіть сумніватися заборонено в моїх словах.

Я сміюся. Проте подруга дійсно підійняла мій настрій, який був майже на дні. 

– Я зрозуміла. Ходімо, бо водій ще, не дочекавшись, поїде без нас, або здере з нас більше, ніж потрібно.

– Не хвилюйся. Цей водій таксі – мій давній знайомий, – підморгує. – Тож здирати вдвічі більше він точно з нас не буде.