Глава 9. Перегони 

Глава 9. Перегони 

Тимур

Цілий тиждень до початку перегонів я не знав, куди себе подіти. Вночі не спав – тренувався. Ганяв на своєму залізному коні по тихих та менш заселених вулицях міста, щоб мати змогу розвивати хорошу швидкість. Благо, що я його таки відремонтував після невдалого приземлення і тепер він мені продовжує вірно слугувати. А тренуватися треба щодня і досить наполегливо. Мені потрібно мати високі навички, щоб перемогти Джо та забрати виграш вдвічі більший, ніж пропонується завжди. Лиш під ранок, коли починало світати, втомленим повертався додому та вкладався спати. 

Сьогоднішній день нічим не відрізнявся від попередніх. Але цієї ночі Саня склав мені компанію в тренувальних перегонах. Та все ж, як би друг не старався обігнати мене, я був значно кращим за нього та швидшим. 

– Тіме, ти просто звір, – сказав Саня, коли зняв свого шлема.

Я теж зняв шлем і знайшов у сховку мотоцикла пляшку води. Відпив ковтків три і вдихнув свіже, чисте та вранішнє повітря літньої ночі. 

– Ти теж нічого, – відказав йому.

– Слухай… – він важко дихав, наче біг, а не їхав на мотоциклі, – … вже сьогодні вночі перегони. Я хоч і теж беру участь, але вболіватиму за тебе. Впевнений, ти обійдеш Джо. 

– Я теж на це сподіваюся, – подивився вправо від себе та побачив, як сходить сонце. Незрівнянне видовище. Хочеться так і дивитися до світання й забути про всі негаразди, яких у мене вдосталь.

– Гадаю, ти забереш той виграш. Він тобі більше потрібен.

– Не кажи гоп, поки не перескочив, – продовжую дивитися на сонце, яке помітно підіймається та освітлює все навколо себе.

– Тіме, ти що, не впевнений у своїй перемозі?

– Сань, ну ти ж не сьогодні з'явився на світ, правда? – перевів погляд на друга. – Тобі двадцять років, а не знаєш, що у світі не все йде так, як хочеш ти?

– Та знаю я все, – буркнув і відвернувся. – Просто хочу підтримати тебе й підбадьорити, а ти як той їжак…

– Дякую, друже, – похлопав його по плечі. – Я дуже ціную твою підтримку.

– Я ж розумію твої проблеми і як тобі потрібні гроші…

– Сань, давай не будемо, – важко зітхнув.

– Слухай, може, ти б десь влаштувався на роботу? Хоч якийсь, але стабільний заробіток мав би.

– Ти гадаєш, я про це не думав? Думав і не раз. Але ж ніхто не хоче брати мене на роботу, бо одразу знаходять по базі, що я пов'язаний із злочинним світом. 

– Але ж… ти ж покінчив із кишеньковим грабіжництвом. Чи не так? – з підозрою на мене дивиться.

– Та покінчив, звісно. Але в поліції то є на мене справа. Тож це одразу спливає в базі.

– Але ж ти не сидів у в'язниці! Ну, подумаєш, справа відкрита. На мене теж була відкрита, але ж закрили.

– Бо в тебе є батько, який зміг тебе напоумити на вірний шлях та заплатити штраф. У мене таких привілеїв, на жаль, немає.

Саня тактовно змовчав при згадці про мого батька й опустив голову, про щось замислившись. Я ж думав про своє. Гадав, яким би зараз був я, якби не так рано тато пішов з життя? Можливо, навчався б десь у хорошому університеті, або хоча б у коледжі. Може, навіть працював би. Двадцять років – то вже вік, коли сам про себе повинен думати та про своє майбутнє. Або ж навіть поєднував би і те й інше, маючи при тому дівчину. На жаль, цього всього у мене немає. Я скотився у помийну яму, в якій карабкаюсь, перевертаюсь з одного боку на інший, але вибратися на волю так і не можу. Так, я не святий та не ідеальний. Як колись ненароком мене назвав Саня, я – «злодій в законі». І це, на жаль, правда. Щодня безкінечні волокіти з протидією закону. Я ходжу по лезу ножа, але ще ні разу не впав. Курковський мене не може зловити, бо щоразу виявляється, що в нього мало доказів. Але не буду зараз про це думати. Треба всі сили спроектувати на сьогоднішню перемогу.

– Не хочеш до кав'ярні ранкової кави випити? – несподівано запитав хлопець. – Я пригощаю.

– Ні. Дякую. Я краще поїду додому. Треба поспати перед сьогоднішньою нічкою.

– Гаразд. Я теж, – кивнув головою друг.

Ми попрощалися з Сашком та я повернувся додому. Знав, що мама ще відпочиває, тому пробрався навшпиньках до своєї кімнати. Прийняв гарячий душ і вклався спати. Подушка приємним ароматом запахла в ніздрі. Здається, мама сьогодні змінила білизну. В такі моменти відчуваю себе паршиво. Справжнім негідником, а не сином. В той час, коли мамі погано, але вона з усіх сил намагається стояти на ногах, я сплю та ночами катаюсь на мотоциклі, бажаючи виграти гроші. 

Вдихнув побільше повітря та з шумом його видихнув на всю кімнату. Я просто мрія, а не син. І від цього ще гірше на душі.

Скільки я ще міг обдумувати своє становище, невідомо. Але останньою думкою, що залишилася в моїй підсвідомості, була саме та, в якій я мріяв про сьогоднішній виграш за перегони.

***