Розділ 34. Вогонь кохання , що засліпив розум

Ранок непомітно підкрався до міста, заглядаючи у вікна.
Крісті солодко спала, поки сонячне проміння не впало їй прямо на обличчя.Це змусило її спробувати прокинутись і розплющити сонні очі.Із четвертої спроби їй вдалось це зробити, і тепер довелось вставати із теплого й затишного ліжечка, але нічого не вдієш.Потрібно збиратись на навчання.
Першим ділом вона пішла у ванну кімнату, прийняла душ , і з рушником на голові чистила зуби.Після чого телефон завібрував і висвітилось сповіщення від Маркуса.Дівчина ще навіть не встигла його прочитати, а вже посміхалась на всі 32.Він написав їй : "Доброго ранку , люба ! Сподіваюсь , тобі добре спалось."
Коли вона помітила своє задоволене обличчя у дзеркалі, то усміхнулась ще ширше.Здавалось , серце палахкотіло вогнем кохання, яке так засліпило її розум.
Вони з Маркусом домовились піти разом в школу, тож зараз Крісті просто мчала на зустріч, адже добряче так запізнювалась.А взагалі вона сама "міс пунктуальність".
За кілька хвилин вони зустрілись в парку і , не чекаючи, дівчина просто застрибнула йому на руки.
— Я так скучила за тобою ! - викрикнула дівчина , обвившись кругом його шиї, і граючись волоссям.
— Ми не бачились всього один день, а що ж буде далі ? Та ти жити без мене не зможеш ! - засміявся Маркус.— Я теж радий тебе бачити, - сказав він, після чого ніжно поцілував її.
Після тривалого поцілунку вони все ж відірвались одне від одного,і пішли на навчання.

У класі панувала певна атмосфера.Мертва тиша, лише подекуди було чутно позіхання.Всі учні були в'ялі , сонні та ще й першим уроком була Хімія.Коли пролунав дзвінок, вчителька зайшла у клас і цілий урок розповідала про карбонові кислоти. Було настільки нудно, що , здавалось, це триватиме вічність.Коли ж нарешті пролунав дзвінок, всі жваво вибігли із класу, в тому числі й Крісті.Так, гуляючи коридорами школи,  вони розмовляли з Євою.
— Ну нарешті ця хімія закінчилась !
— Я ледве не заснула.Ти чула про те, що скоро в нас відбудуться змагання з футболу ?
— Не чула.Чому це я ще не в курсі свіжих пліток ?
— Я думала, ти вже знаєш.Мені розповіла Сара.Змагання будуть між нашою і ще двома школами.
— Напевно там купа гарних хлопців, - засміялась Єва.
— Мене не цікавлять інші хлопці, лише Маркус.
— У вас все серйозно ?
— Гадаю, що так.Він дуже хороший і ми кохаємо одне одного.
— Ти це зрозуміла після якого падіння на нього ? - засміялась подруга.
— Як не як , а ми так і познайомились.
Раптом пролунав дзвінок.
— Що знову ? Я ще від хімії не відійшла, а вже література.
— Ти прочитала твір ?
— Який твір ? - вигнула брову Крісті.
— Дякую, заспокоїла.

А ранок Фредді тільки розпочався.На застеленому ліжку, серед розкритого щоденника, ручок , телефону та розряджених навушників можна було помітити спляче тіло дівчини. Незважаючи на страшенний безлад, їй просто чудово спалось, до моменту , поки сонячне проміння не потрапило їй на обличчя.Вона сердито зморщилась й провела рукою по обличчю.Як тільки до неї дійшло хто вона, де, і що відбувається , її величність все ж наважилась розплющити очі.Сонячне проміння ніжно падало на її обличчя, але це зовсім не втішало.Вона позіхнула , потягнулась і встала з ліжка.
Першим ділом вирішила піти в душ.Тож за кілька хвилин вона вже виходила із ванної кімнати , обмотана  рушником.Прямуючи у свою кімнату, дівчина поправляла мокре волосся, яке необережно стирчало в різні сторони.
— Гарненька піжамка, - сказав Рей, розглядаючи коротку рожеву футболку з шортиками, що обережно лежала на ліжку.
Хлопець стояв біля вікна спершись об книжкову полицю й , читаючи якусь книгу.Він був одягнений у сорочку, яка дуже вдало підкреслювала його статуру, а біля коміра красувався червоний галстук.Біла сорочка була заправлена у чорні штани зі шкіряним паском.Коротко кажучи, це він прикрашав одяг.
— Боже мій, що ти тут робиш ? - налякано викрикнула Фредді й ледве не скинула рушник з переляку.
— Обережніше, люба ! Невже переді мною так важко встояти, що ти одразу...
— Обережніше ? - викрикнула вона, - чому це я повинна бути обережною у своїй кімнаті, га ?
— Мабуть тому, що там такий красунчик стоїть біля вікна , - промовив з ухмилкою Рей.
— Куди дивитись ? Чи може у мене проблеми із зором ?
— Кохана, я прямо перед тобою, - усміхнувався він, і відставив книгу на полицю.— До речі, нудний сюжет, і я б таке не читав, - хмикнув він.
— О, так цей красунчик занадто скромний, і не визнає, що й сам потайки читає романи, адже в реальному життя йому не везе.
— Значить, ти визнаєш, що я все-таки красунчик ?
— Ой, та відчепись ! 
— Вони цілувались усю ніч, потопаючи в обіймах одне одного.Хаха, як романтично ! - він взяв до рук іншу книгу.
— Віддай ! - дівчина вирвала у нього книгу з рук і відклала її на полицю.— Ну і чого ти прийшов ?
— У нас є справи.
— Які ще справи ? - похитала головою вона.
— Ти повинна поїхати зі мною , щоб підписати деякі папери.
— А мене не звинуватять у нанесенні тілесних ушкоджень ?
— Кохана, я все владнав.
— Добре, любий ! Я ж думаю, чому це ти так одягнений.
— Подобається ? Офіційно-діловий стиль і все таке...
— Я цього не казала.
— Просто визнай це !
— Охх, який же ти самозакоханий ! Що мені одягнути ?
— Щось схоже до мого одягу.
— Я не хочу виглядати так само по-дурному як і ти.
Він підійшов ближче, скорочуючи між ними відстань удвічі.
— Впевнена, що я виглядаю , як дурень ?
— Впевнена, - промовила дівчина і перевела погляд.
— Тоді скажи це ще раз, дивлячись мені в очі !
— ТИ ВИГЛЯДАЄШ , ЯК ДУРЕНЬ, ясно ??? - раптом вона зачепилась за свій щоденник, який валявся на підлозі, і різко впала на ліжко, прихоплюючи із собою Рея.
Він в ту ж секунду повис над дівчиною , не даючи їй нормально дихати.
— Злазь із мене негайно ! - викрикнула Фредді.
— Дорогенька, ти щось плутаєш.Це ти повалила мене прямо на ліжко за собою.
— Я просто зачепилась за розкидані речі, - сказала вона , і на мить поринула в його очі.
— Ось до чого призводить безлад , - тихо прохрипів Рей.
Тим часом дівчина відчувала кожен поштовх його серця, і кожен кубик пресу.
— Слухай, час із цим покінчити !
— Так ти права , час.- Він нахилився ще ближче і поглянув глибоко в очі, а таке відчуття, що у саме серце.