Розділ 33. Всі думки та почуття

Поліцейський продовжував дивитись на них , чекаючи відповіді.
— У нас є докази , - зірвалась з місця Фредді.
Рей поглянув на дівчину так, що аж очі полізли на лоба, бо не був так упевнений.
— Я вас слухаю , - він схрестив руки на животі.
— В мене є запис нашої розмови , - впевнено мовила вона.
— Вмикайте !
Дівчина увімкнула запис на диктофоні.
— Хмм, дійсно.Вас хотіли вбити, але на фоні з'явилась нова проблема...
— Яка іще проблема ? - запитав Рей.
— Ви ,міс Фредді, погрожували йому.
— Перепрошую, - хлопець встав з-за стола й гучно гупнув рукою по ньому.— Нас хотіли вбити в нашому ж будинку, а ви кажете про якісь там погрози.
— Я все розумію, але можуть з'явитись проблеми, оскільки ваша дівчина нанесла певні тілесні ушкодження.
— До вашого свідома , він також це зробив , але у її випадку це була самооборона , - ледве не вибухнув від злості Рей.
— Він стверджує, що міс Фредді погрожувала і хотіла перерізати йому вени.
Хлопець підійшов і вказав на рану.
— Ось, помилуйтесь ! Він ледве не перерізав їй горлянку.
— Заспокойтесь ! І не влаштовуйте мені тут сварки !
— Ви хоча б розумієте, з ким маєте справу ? Якщо ви підете проти моєї дівчини, то обіцяю на роботі довго не затримаєтесь, а потім годуйте свою сім'ю чим захочете ! - крикнув він , і потягнув Фредді за руку до виходу.
— Ти не перегинаєш палицю ?
— Ні, нехай знає своє місце ! Тобі погрожували, я просто так цього не залишу ! А тепер поїхали кудись розвіємось !
— Я за.Куди поїдемо ?
— В парк атракціонів.
— Аааа справді ? - на обличчі простягнулась посмішка аж до вух.
— Угу, тримай шолом.
Вони сіли на байк і помчалися містом.
Погода була просто неймовірна.Сонце зігрівало своїм теплом, а легенький вітерець розвіював волосся Фредді.Цього разу вона міцно трималась за нього,а не влаштовувала істерик.

— Боже мій , як тут гарно ! - викрикнула дівчина.
—Так, я піду куплю нам квитки, а ти поки обирай куди підемо спершу !
— Добре , - сказала дівчина і просто засяяла від радості.Як раптом у її голову прокрались спогади.Вона вже бувала тут з батьками у дитинстві, тож згадала , як кричала від страху на американських гірках, як об'їдалась солодкою ватою.Це зігріло її душу , але разом з цим , вона була тут ще й з Маркусом.Тепер їй стало сумно, але дівчина згадала, де вона знаходиться і з ким, тому відкинула в сторону всі ті нав'язливі думки і пішла обирати  атракціони.
— Ну що ? Обрала ? - запитав він і помахав квитками.
— Угу, спершу йдемо он-туди , - вона вказала пальцем на машинки.
— Ти серйозно ? Мені 19 !!!
— Ну то й що , мені 17.Це нічого не міняє , - вона потягла його за руку.— На щастя черга невелика.
— Це неважливо ,я купив нам особливі квитки.
— Особливі ?
— Ми можемо кататись будь-де і коли забажаємо, навіть до заходу сонця.
Вона буквально запищала від радості та міцно-міцно обійняла його.
Так , без черги вони попрямували до першого атракціону.
— Ну і як водити це чудо техніки ? - засміявся хлопець.
— Дуже просто, - вона повернула руль і підбила його машину.
— Ееей , так не чесно ! Ну чекай мені, я тебе наздожену.

Коли їм набридли дитячі машинки, вони вирішили піти на щось екстремальніше.
— Куди далі ?
— Йдемо туди, - вона вказала на американські гірки.
— Так одразу ?
— А ти що боїшся ?
— Звісно ні , - хмикнув він.— Ходімо, ми ще побачимо хто тут боїться !
За кілька хвилин Фредді вже верещала від страху.
— І це ще я мав кричати ? Тобі страшно ?
— Ні.
— Тоді чому ти видаєш такі звуки ?
— Тому, що це звуки свободи.
— Хм, справді ? А чому ж тоді інші кричать ?
— Вони просто боягузи, - засміялась та.
Як тільки вони спустились на землю, то хлопець кудись зник, але Фредді було байдуже.Вона пішла роздивитись прилавки магазинчиків.Там дівчина натрапила на вушка Мінні Маус, але грошей із собою вона не взяла.
— Я оплачу , - почувся знайомий голос.
Фредді повернулась і помітила Аллена.
— О , привіт ! Що ти тут робиш ?
— Привіт, Фредді , - він одягнув їй ті самі вушка , які вона так хотіла.
— Д-дякую, ледве вимовила вона.
— Будь ласка, - на його обличчі розцвіла ніжна посмішка, а очі засяяли на сонці так, ніби в них відбивались хвилі бурхливого океану.— Я тут із сестричкою.Вона весь день просила мене, щоб я пішов з нею сюди.
— Я віддам їй ці вушка.
— Навіщо ? Я купив їх для тебе.
— А вона не ревнуватиме ?
— Ні, я купив їй такі ж самі.Не переймайся ! Ти тут сама ?
— Не сама , - почувся грізний голос Рея. — Вибач,люба, що затримався, - голос одразу змінився на ніжний , і він поцілував Фредді у щічку, від чого вона трохи зашарілася.
— Ну добре, нам вже час іти.Бувай, Фредді.
— Що він хотів ?
— Нічого, ми просто розмовляли.
— Ясно, - беземоційно відповів той.
Раптом почувся голос із гучномовця : "Ми зачиняємось.Просимо всіх покинути парк "
— Вже зачиняються ? А чому так рано ? Еехх, ну добре, йдемо звідси !
— Ми нікуди не йдемо.
— Чому ? Ми що якісь особливі ?
— Можна й так сказати.Пам'ятаєш я казав тобі про квитки ?
— Тобто ми зараз залишимось тільки вдвох у величезному парку атракціонів ? - дівчина ледь не вибухнула від щастя.
— Ну,ческо кажучи, утрьох.Ще сторож ,
- засміявся він.
— Повірити не можу ! Ти дійсно...
— Хочеш солодку вату ?
— Хочу, але хто її приготує ? Тут нікого.
— Я , це ж так просто.
— Хм, який самовпевнений.Ну покажи мені, як це просто !
— Вчись, поки я живий, - посміявся хлопець і увімкнув машину для приготування вати.— Яку хочеш ?
— Рожеву.
— Добре, буде тобі рожева ! - він засипав цукор, додав барвник і почав намотувати вату.— Ну ось, готово !
— Я думала вийде гірше.
— Ти мене недооцінюєш.
— Смачно.Будеш шматочок ?
— Ні, не хочу.Пішли на оглядове колесо !
— Ну, ходімо !
За кілька хвилин вони вже сіли в одну із кабінок.
— Воно вже підіймається ?
— Ще ні.Тобі страшно ?
— Я боюсь висоти.
— Іди до мене , - Рей пригорнув її до себе й міцно-міцно обійняв.— Закрий очі та зроби глибокий вдох !
Це трохи заспокоїло її.А тим часом колесо повільно рухалось, підіймаючи кабінки вгору.
— Розплющуй очі !
Як тільки вона це зробила, то відчуття тривоги й страху різко зникло, а натомість прийшов спокій.
— Місто таке гарне.
— Дійсно.Я ніколи не бував тут , але тепер розумію, що варто було б.
— Все завдяки тобі, якби тут було багато людей, вони б кричали , і неможливо було б зосередитись на тиші й заході сонця.Дякую , я ніколи цього не забуду !
— Я теж не забуду !