Розділ 30. Тут все розпочалось, тут і закінчиться !

— Припини ! Ти не ходила до нашого друга ?
— Я тобі не сірий котик, в якого дев'ять життів, - підколола його дівчина.
— Досить вже з мене знущатись ! То ти не ходила ?
— У-у, - похитала головою, і додала : — А якщо він звільнився від мотузки і чекає поки хтось зайде.Я вирішила дочекатись тебе.
— Добре, йдемо до нього !

— Привіт, друже ! Зголоднів ? Реє, зніми з нього пов'язку, нехай заговорить з нами !
Хлопець так і зробив, після чого в'язень розглядав кімнату, їх , те, як його зв'язали.
— Розв'яжіть мене ! - благав він.
— Ох, як ти заговорив ! Спершу розповідай , чому ти сюди прийшов і хто тебе підіслав ! А вже потім ми подумаємо про твоє звільнення.
— Я нічого вам не скажу ! - розізлився той.
— А він - міцний горішок, але чи надовго ? - промовила Фредді.
— Добре,тоді сиди тут, а ми йдемо їсти і пити смачнющу воду.
— Почекайте ! Дайте мені води !
— Просто так ми тобі нічого не дамо ! З тебе інформація !
— Нуу, добре, - ледве прохрипів.
Фредді принесла йому склянку води, яку він опустошив за секунду.Змагаючись зі спрагою, він жадібно ковтав цілющу воду.
— Тепер твоя черга !
— Ще, принесіть ще !
— Досить з тебе.Розповідай !
— Мене найняли, щоб я вбив тебе.
— Справді ? І хто ж тебе найняв ?
— Інформація коштує грошей !
— От як ! Повір я можу вбити тебе в будь яку секунду, а ти хочеш грошей ?! Посидь і добряче подумай ! Може хоч трохи порозумнішаєш !
Вони покинули кімнату і спустились на кухню.
— От гад ! Він ще сміє ставити свої умови !
— Заспокойся ! Скоро в нього не залишиться на це сил ! Але я одного не розумію - кому потрібна твоя смерть ?
— Я у мене пару варіантів, та тобі це не сподобається.
— Але я хочу знати правду !
— Не варто ! Я відвезу тебе додому !
— Поїхали !

Вдома Фредді переодягнулась, прийняла душ і пішла у свою кімнату.Від втоми вона впала на своє ліжко і просто гортала стрічку Інстаграм.Так валялась, нічого не роблячи, поки не почула , як хтось зайшов у будинок.Вона пішла спуститись вниз і зустріла там Маркуса.
— Привіт ! А ти чого так рано вдома ?
— Я прогуляла, не кажи мамі, добре ?
— Прогуляла ? А можу я дізнатись причину, - він скорчив серйозне обличчя.
— Я була з Реєм, - спокійно відповіла дівчина.
— Он воно як ! Добре, я тебе не здам.В нас є щось поїсти ?
— Нема, але ми могли б щось приготувати, - з надією мовила вона, а в її тілі раптом прокинулись ті старі почуття...здається, Фредді все ще кохає його.
— Добре, ти чого задумалась ?
— Ем, нічого.Що будемо готувати ?
— Мені однаково.Вирішуй ти !
— Тоді запечемо курку з овочами, приготуємо салат і може ще щось !
— Ммм, звучить смачно.

— Маркусе, ти неправильно ріжеш м'ясо !
— Може й так, але сама подивись, що ти зробила з перцем і помідорами.
— Так діло не піде ! Роби все так, як сказано в рецепті !
— Добре, а ти ріж овочі на менші шматочки !
— Добре ! - видавила вона.

Через дві години на столі стояла вечеря, і вони нарешті перестали лаятись.
Додому повернувся Джер.
— О, а що це так пахне ?
— Я приготувала вечерю, - похвалилась дівчина.
— В сенсі ти ? Ми готували її разом.
— Оу, ну тепер все зрозуміло, я краще не їстиму це.Ще отруєте мене , - посміявся той.
— Велике горе, нам буде більше ! - сказала Фредді й почула , як задзвонив її телефон.Це була Емілія.— Привіт, сестричко ! Ти якраз вчасно, я познайомлю тебе з Маркусом !
— І тобі привіт ! Приємно познайомитись , Маркусе !
— Мені теж...
— Емілія.
— Приємно познайомитись, Емілія ! Як тобі мій дім ?
— Все прекрасно.А ти як облаштувався ?
— Та добре.Мені все подобається , особливо ваш будинок.Він такий просторий і затишний.
— Зачекай, Стеффі ! Я розмовляю з Фредді - гукнула дівчина.
— Стеффі ??? - ледве не вибухнув Маркус.— Там Стеффі ? Той, що я думаю ? Ми зараз про одного Стеффі ?
— Ну , дивлячись, кого ти маєш на 
увазі, - спокійно відповіла Емілія.
— Покажи мені його !
— Нуу, добре ! Знайомся, це - Стеффі...мій друг, а це - Маркус.
— Приємно познайомитись, любий друже ! 
— Ооо, яке співпадіння , Маркусе ! Мені пора !
— Мені потрібно йти, - попрощався він з дівчатами і пішов поговорити по телефону з любим другом.
— Ну привіт, нічого не хочеш мені розповісти ? То я відкриваю тобі свою душу, розповідаю про все, а ти за моєю спиною крутиш роман із сестрою Фредді.
— Ніякого роману, ми просто друзі.
— Якби я не знав тебе, може і повірив би.То давно ви разом ?
— Місяць, - відповів Стефф.
— Місяць ? Ти приховував від мене це цілий місяць ?
— Ти був занятий іншими справами.Як там у вас із Крісті ?
— Ми... цілувались, - зашарівся хлопець.
— І це ще я нічого не розповідаю ? Як це сталось ?
— Нуу, ми просто грали на сцені.
— Навіть якщо це була гра, то тепер ти повинен поцілувати її по-справжньому.
— Знаю, я скоро зустрінусь з нею.
— Успіхів , і поводься з нею, мов з королевою ! Дівчатам це подобається.
— Добре ! Тобі теж успіхів з Емілією ! Бувай !

— Фредді, я не вечерятиму з вами.
— Чому ?
— В мене зустріч, - холодно відповів той і вийшов з будинку, а дівчину мучили думки : " Знову йдеш до цієї Крісті ? Ну й забирайся ! Чорт, ну чому все це відбувається зі мною ? "

За пів години він зустрівся з Крісті на набережній.Дівчина виглядала чудово, та що там, вона просто сяяла.
— Ти - неперевершена ! - кинув на неї задоволений погляд.
— Дякую, - ледве чутно відповіла дівчина.

Так вони гуляли набережною і розмовляли про все на світі.А тим часом природа вимальовувала все гарніший захід сонця.У водоймі відбивались останні промені золотистого сонця, яке ховалось серед величезних хмар.Небо жевріло , і з кожною хвилиною ставало ще красивішим.
Хвилі повільно вдарялись об важке сіре каміння, прощаючись із сонцем , що відбивалось у воді.
Людей все меншало, а в парку панувала  тиша, яку рятували лише тихий
шелест дерев і крики чайок, які вільно кружляли в небі.
Здавалось, що у всьому світі їх всього двоє.Час зупинився і хотілось, щоб ця мить тривала вічно.Двоє сердець бились шалено, підлаштовуючись під ритм одне одного.Кажуть, так буває тільки в закоханих.
— Крісті, я хочу тобі дещо сказати... - серце почало битись частіше, а дихання стало неспокійним.
— Я тебе слухаю, - спокійно відповіла вона , в той час, як вітер ніжно розвівав її каштанове волосся, граючись ним.
— На цьому місці ми зустрілись вперше, коли ти впала на мене, а на цій лавці ти сиділа.Пам'ятаєш ?
Дівчина м'яко посміхнулась, пригадуючи їхнє знайомство.Перед очима промайнула весела картина : вона впала на нього і звинувачувала в цьому хлопця.
— А пам'ятаєш нашу зустріч в бібліотеці й першу спільну пробіжку ? - він наблизився, руйнуючи відстань між ними.— А поцілунок ? Нехай і неідеальний , але чуттєвий...
Серце Крісті билось, як навіжене, вистрибуючи з грудей, а тіло тремтіло від переживань.Всередині все кипіло, не даючи дівчині спокою.
— Ще від початку все, що пов'язано з тобою змінило моє життя, кардинально , - продовжував хлопець, поки в його жилах кипіла палка пристрасть.Кожна частинка тіла нервово трепетала від нетерпіння, а погляд застиг на її потрісканих від вітру губах.
— Тут все розпочалось, тут і закінчиться ! - сказав Маркус.
Обличчя дівчини перемінилось зі щасливого на здивоване.Серце вже не калатало так сильно, а налякані оченята бігали зі сторони в сторону, шукаючи відповіді на мільйон запитань...