Розділ 26. Справжня в'язниця, з якої не вибратись

 — Щооо ? Чому це мою ? В будинку повно вільних кімнат.
— Так, але я впевнена, що у твоїй ліжко найзручніше, - задоволено промовила дівчина.
— А де я спатиму ? На підлозі ?
— Чому ж на підлозі ? В будинку повно вільних кімнат, - вона єхидно всміхнулась , повторюючи його слова.
— Ти поводишся як дитина ! Навіть гірше дитини !
— О, ні, любий мій ! Хіба ти не пам'ятаєш, що за договором це й мій будинок ?
— Чорт, - він вдарив себе по обличчю і голосно зітхнув.— Приємних снів, кохана ! - саркастично мовив він.
— І тобі, любий ! - вона широко посміхнулась і поспішила в свою нову кімнату.
Вона виглядала досить розкішно. Виконана в сучасному стилі в чорно-сірих тонах.Просто, але вишукано.Посеред кімнати виднілось
величезне ліжко, яке так і манило до себе.Тож, не вагаючись, вона стрибнула в нього, мов мале дитя.Ліжко було приємним та м'яким, мов хмаринка.Фредді й далі розглядала кімнату.Поруч стояв маленький столик, біля якого розміщувався величезний шкаф.Навпроти стояв писемний стіл, біля якого валявся зламаний скейт.Як тільки вона його побачила, то одразу згадала їхню першу зустріч і розмірковувала про те, що сталось потім.Думки заполонили її голову , а їй просто хотілось потонути в гарячих обіймах із подушкою, нічим не переймаючись.На секунду їй це вдалось, але потім цей релакс перервав вхідний відеодзвінок від Емілії.Дівчина аж підскочила з місця , але жваво підняла слухавку.
— Привіт, люба ! Я так скучила за тобою ! Рада, що ти зателефонувала.
— Я теж дуже скучила.Як ти там ?
— В мене все добре.Що в тебе нового ?
— Я познайомилась із одним хлопцем.
— Щоооо ? - дівчина ледве не викинула телефон з рук, — Ти серйозно зараз ?
— Так, я думала ти спокійно відреагуєш.
— Спокійно ? Я не розумію, коли ти поїхала, то роздавала мені поради стосовно навчання і навіть не сміла згадувати про хлопців.
— Ти не так все зрозуміла, ми - друзі.Це Джейкоб, він старший на рік.
— Друзі значить ? А гарненький хоча б ?
— Ще б пак ! Я надішлю тобі наше фото.
— Угу, "ваше фото" звучить досить мило.
— Та досить вже ! До речі, де це ти ? Це не схоже на наш будинок, - почала щось підозрювати сестра.
Фредді одразу кинуло в жар,і стало ніяково.Вона не повинна видати себе і розповісти про Рея та їхні фальшиві стосунки.Тому дівчина почала щось вигадувати.
— Я...я ... я в Мерилін.Збираюсь залишитись на ночівлю.
Емілі не повірила їй на слово , адже добре знала той брехливий вираз обличчя.Щоб впізнати його, вистачить і секунди - нервовий вигляд ,сіпання брів, невпевнений погляд,блукання очима, стиснуті губи і тремтячий голос...
— У Мерилін, кажеш  ?
Раптом різко відкрились двері, а потім у кімнату зайшов Рей...
— Ти ще довго базікатимеш ?
— Чорт, Фредді ! Я так і знала ! Ти не в подружки, вірно ? З ким ти там ? 
Дівчина швидко скинула дзвінок і почала лаятись на хлопця.
— Ти взагалі розум втратив ? Як ти смієш вриватись у мою кімнату ? - вона різко запнулась, оскільки зрозуміла, що ляпнула.
— Оохх, нічого собі ! - він закотив очі , — Як ми заговорили ! В мою кімнату ?
— Всеодно ,ти не маєш права вриватись у кімнату, в якій я знаходюсь сама, а тим паче , коли розмовляла по телефону.Ти хоч розумієш, що накоїв ?
— Ні, не розумію , - схрестивши руки , сперся об стіну.
— Це було риторичне запитання.Я кілька хвилин їй брехала, що я в Мерилін, а ти за одну секунду все зіпсував і розвіяв її сумніви.Сердечно тобі дякую, - вона нахилилась вперед, роблячи "задоволений" погляд.
— Звертайся, люба ! - з посмішкою він покинув кімнату.
У Фредді в голові вже давно дозрівав план маленької помсти.Але саме тепер настав час...
Хлопець відправився в свою тимчасову кімнату і вже збирався лягати спати, тож швидко розстібнув сорочку, але не до кінця.Йому завадив дивний звук, що надходив із кухні.Схоже, що на підлогу впав якийсь посуд.Тож він вирішив перевірити звідки надходить цей звук.Він пішов на кухню , і перше, що він побачив - тарілку, яка валялась на підлозі, а поруч з нею темну волосину.Рей одразу зрозумів у чому справа.Тож, гуляючи кімнатами, він шукав Фредді.
А вона тим часом забігла в його кімнату і почала шукати місце , з якого буде краще за все злякати Рея.Спершу з'явилась ідея - сховатись в шафі, але це надто нудно.Тому вона обрала невмирущу класику - залізти під ліжко.Там було темно і холодно, але заради помсти можна й потерпіти...
За кілька хвилин почувся скрип дверної ручки, після чого двері відкрились.Все, що вона бачила - його ноги.Він швидко обійшов кімнату, взяв щось і повернувся назад.
*Чорт, чого йому так не спиться ? Я скоро замерзну під цим ліжком.Мабуть це була погана ідея ! * - подумала вона.Ще трохи повертівшись у незручній позі, поки все не заніміло, вона остаточно вирішила, що помсту можна перенести на інший день.А ще їй дуже хотілось спати, тож, не вагаючись, вона покинула його кімнату і вийшла в коридор.Раптом дівчина почула якийсь гуркіт і поглянула вниз.Там виднівся чоловічий силует. *Рей їсть в таку пору ? І коли це він встиг переодягнутись ? А може то просто його піжама ?! * - думки вирували у голові, не даючи їй спокою, але позбутись від них міг лише цілющий сон.Вона майже навпомацки добиралась до своєї спальні у густій темрярі.Кілька разів переплутувала двері, кімнати, а потім ще й зачепилась за ніжку дивана і боляче вдарилась мізинцем.Тепер Фредді вважала, що її день остаточно зіпсований, але це ще не все....ніч буде сповнена сюрпризів...

Рей обходив усі кімнати , але ніяк не зміг знайти Фредді, тому вирішив повернутись до себе.А дівчина все вертілась в ліжку і ніяк не могла заснути.Від бродіння по будинку і болючого удару, її ноги боліли, через що їй не спалось.Нічого не залишилось, як знову побродити будинком.А чим і ще зайнятись ?
Дорогою вона роздивлялась інтер'єр , і навіть помітила кілька картин видатних художників.Вона любила мистецтво і будь який його прояв.Чи то образотворче, чи музичне - полюбляла все.
Раптом вона почула чиїсь кроки.Дівчина гадала, що мабуть Рей повертається до себе, тому вирішила випередити його і погналась в його кімнату.Як тільки вона переступила поріг, хтось схопив її за руку ...
Атмосфера наколювалась, а Фредді збентежено стояла, нічого не розуміючи.Серце билось як шалене, вистрибуючи з грудей.Все тіло тремтіло і покрилось мурахами.
Хтось схопив її і закрив рота, аби та не кричала.Але бідолашна й не могла. Настільки злякалась, що й два слова докупи не могла зв'язати.
В їдкій темряві кімната здавалась ще страшнішою.Тепер вона здавалась справжньою в'язницею, з якої не вибратись...