Розділ 23. Вибір є завжди !

Здається ще мить і вони поцілуються, але все зіпсувала Джой... так ,той самий редактор.Вона з криками забігла в зал і почала видумувати що-небудь на ходу, щоб ті не поцілувались.
А вони стояли і дивились одне на одного, нічого не розуміючи.Руки Маркуса й досі були на її талії, але коли він помітив це, то негайно прибрав їх і від незручності почухав голову.Вона також відповіла йому сором'язливим поглядом, що супроводжувався почервонілими щоками. З цього стану їх вивела Джой.
— Досить ! Хіба ви не знаєте, що я змінила сценарій ? - віддихуючись, мовила та.
— Змінила ? - запитали всі в один голос.
— Так, я відредагувала деякі сцени і прибрала поцілунок. Ось так , - невпевнено сказала дівчина.
— Джой, такі питання ти повинна обговорювати зі мною !
— Але я внесла незначні зміни.
— Це неважливо, але поцілунок ти не викинеш !
— Але я вважаю, що він неумісний в цій сцені. Вони фактично прощаються, тому ...
— Міс Джой, - перебив її вчитель,
— Поцілунку бути ! Тим паче на такому трагічному моменті повинно бути те, що відволіче увагу глядачів.
— Але .... я ....
— Залишитесь після уроку ! Ми обсудимо все , що вас цікавить.
Дівчина насупилась і кинула незадоволений погляд на викладача.
В той момент Ромео і Джульєтта обговорювали дивну поведінку містера Холдера й Джой.
— Ти також це бачиш ?
— Угу, вони чомусь змахують на милу парочку, але як це можливо ?
— Я згодна , цього бути не може ! Він - викладач, а вона - лише школярка.
— Так, ми певне помилились ! 
Дійсно, як би там не було, але між цими двома було щось ... відчувалась якась іскра...
— Добре, йдіть відпочивайте ! Всі окрім міс Джой .
Маркус і Крісті знову переглянулись, і вслід за іншими вийшли з класу.
— Ну що ж , я вас слухаю , - нагло мовила та.
— Моя дорогенька, заспокойся вже нарешті ! Не влаштовуй тут цирк !
— Ви про що ?
Містер Холдер - молодий викладач років 23 , брюнет з темно-карими очима й прекрасною статурою.Він виглядав начебто її ровесник.
— Джой, чому ти вирізала сцену ?
— Чому вас хвилює тільки це ? Нікого не цікавить те, що я відредагувала й інші частини ! Всі зациклились на цьому безглуздому поцілунку , - сердито схилила голову блондинка .
— Я ціную твою роботу, але тобі варто обговорювати такі питання зі мною !
Вона нічого не сказала, а лише провела поглядом клас.
— Ти мене зрозуміла ?
— Повторіть ще декілька разів, я ж глуха !
Містер Холдер підійшов до дівчини максимально близько.
— Що тобою рухає ? Ревнощі ?
— Ревнощі ? Ви про що ?
— Не виставляй мене дурнем ! До речі, ти покарана !
— Щооо ? Це жарт ? За що ?
— За те, що не радилась зі мною.Ох , щодо покарання, ти випереш костюми до завтрашньої вистави !
Дівчину розривало від злості, вона була схожа на повітряну кульку, яка дуже скоро лусне.Не сказавши ні слова, вона просто вийшла з класу , востаннє злісно поглянувши на викладача, коли той сперся на стіну й всміхнувся.

Маркус з Крісті пішли в шкільний буфет щоб купити щось перекусити, адже акторська гра забирає багато сил та енергії.Вони купили картоплю фрі , два бургери і вишневий сік.
— Я так зголодніла ! - сказала дівчина, напихаючи щоки смачним бургером.
— І я , підготовка до вистави так виснажує , - відповів хлопець.
— Угу, і не кажи . Я й досі не можу повірити, що вже завтра я гратиму роль Джульєтти.Це так незвично для мене , я ніколи не грала у виставах, а тут так одразу підхопила головну роль.
— Ти не просто її підхопила, ти її заслужила.Ти створена для цього, - після даних слів хлопець не міг відвести погляду від неї.
— Чому ти так дивишся ? - налякано спитала вона й посміхнулась.
— Ти - красива. Неймовірно красива і талановита.
Вона посміхнулась, це значно підняло їй настрій.
— Дійсно, мені за честь грати твого коханого,- він поклонився вдячним жестом.
— Мені теж, ваша величносте , - засміялась Крісті .
Після цього вони вийшли з їдальні і пішли кожен в своїх справах.Крісті спілкувалась з Євою , а Маркус стояв біля свого шкафчика і шукав деякі речі, як тут його телефон задзвонив.Номер виявився невідомим , але він все ж підняв трубку.
— Так, я вас слухаю !
— Привіт, Маркусе ! Це батько Фредді.Пам'ятаєш я згадував за сімейною розмовою , що мені потрібен такий працівник, як ти ?
— Пам'ятаю.Ви хочете запропонувати мені роботу ?
— Саме так , якщо ти не зайнятий, то приїжджай прямо зараз !
— Гаразд !
— Тоді я надішлю тобі адресу ! Чекатиму !
— До зустрічі ! Скоро буду !
Хлопець взяв потрібні речі зі шкафчика й викликав таксі, адже дорога до офісу досить довга.
Щоб не нудьгувати він дістав навушники, увімкнув музику і читав електронну книгу.Він полюбляв читати фентезі, тому він просто насолоджувався моментом, і час від часу виглядав у вікно.Так місто відкривалось йому з іншої сторони.Хоча воно й маленьке, але таке затишне й тихе.  
Ось авто зупинилось біля офісу.Він впевнено попрямував всередину. Молода леді допомогла йому 
й провела в потрібний кабінет.
— Добрий день !
— Привіт ! Сідай ! Радий тебе бачити , - мовив чоловік. — Ну що ж , перейдімо одразу до справи ! Я так розумію, ти непогано знаєшся в фінансах ?!
Хлопець кивнув головою.
— Я можу дати тобі непогану роботу.Ти будеш підраховувати всі витрати, порівнювати їх з прибутком і розраховувати все наперед.
— Звучить просто !
— Ти працюватимеш два рази на тиждень.Тебе все влаштовує ?
— Так, цілком.Дякую за таку гідну пропозицію !
Вони потисли одне одному руки на знак початку співпраці і попрощались.Після чого Маркус поїхав додому.

Фредді вже вийшла з будівлі школи й сіла на лавку, щоб почекати Рея. За кілька хвилин гучний гуркіт чорного "звіра" сповістив про прибуття хлопця.
— Привіт, люба ! Я маю для тебе невеличкий подарунок.
— І тобі привіт, коханий ! Який ще подарунок ?
— Заплющ очі !
— Ну добре, але швидше ! Все ?
— Угу, - мовив Рей і вручив їй чорний матовий шолом з котячими вушками.
— Ааааааа, Рей, як ти знав, що я хотіла його ! Дякую тобі ! - вона кинулась йому на шию з обіймами й ледве не розцілувала.В очах виднілась іскра справжнього щастя, а з обличчя не зникала посмішка.
— Радий, що тобі подобається ! 
— Ледь не забула, я теж маю для тебе невеликий подарунок, - вона дістала з портфеля чорну резинку-пружинку, і вручила йому.
— Ого, неочікувано.Але чому саме це ?
— Я купила такі для нас обох, щоб усілякі дівчата не клеїлись до тебе, коли побачать резинку на руці.
— Ну, добре, дякую тобі !
— Угу, і до речі, вона не випадково чорна.
— Справді ? Це тому, що це мій улюблений колір ?
— Ні, любий бовдуре.Цей браслет відображає твою чорну сутність і твій важкий і жахливий характер.
— Дякую, кохана !Мені ще такого ніхто не казав....І ще одне, я тобі повинен дещо розповісти...
— Що ?
— Сьогодні ми проведемо час з моїми друзями і ми повинні зобразити щасливу парочку.Все як завжди ! Нічого складного !
— Це ж просто катастрофа ! Ми нічого не знаємо одне про одного.При першій же можливості ми видамо себе ! Чорт ! Що нам робити ?
— Поїхали до мене ! Приберемо до їхнього приходу і щось приготуємо , а там і тісніше познайомимось.Що скажеш ?
— А хіба я можу сказати ні ?
— Вибір є завжди !
— В такому випадку я відмовляюсь , спираючись на те, що в мене є вибір.
— Е, ні, дорогенька ! Підпис на паперах свідчить про твою згоду, а не відмову.
Вона надулась мов м'яч і схрестила руки, а вишенькою на торті був її погляд.Такий сердитий , але й зосереджений водночас.Вона поїдала його зсередини спокійним , але водночас бурхливим як океан, тим чортовим прекрасним поглядом.