Розділ 20. Терпкий присмак крові

Через годину дівчина була вже вдома. Вона пішла на кухню, щоб заварити собі кави й трохи заспокоїтись, але чи допоможе якась-там кава ?! Тут її телефон завібрував.Як виявилось, це був вхідний дзвінок від Мерилін.Не вагаючись , вона підняла підняла трубку.
— Ало ! Ти вже збираєшся ? - стривожено запитала Мерилін.
— Ні, я не піду.
— Щооо ? Ти серйозно ?
— Угу, в мене зовсім не має бажання.
— Ну, ні , ти не сидітимеш вдома ! Де стара Фредді , яку я знаю ? Перестань ! Швиденько збирайся !
— Нуу, не знаю , - нудно протягнула та.
Вона хотіла остаточно відмовитись, але придумала дещо краще - на зло Рею піде на вечірку сама.
— Ніяких "нууу" і "не знаю" !
— Добре, вмовила ! - вже жвавіше мовила дівчина.
Вона поклала трубку і пішла збиратись.До концерту 4 години, тому часу було вдосталь. Спершу вона пішла в душ, а потім вертілась біля шафи мов дзига в пошуках чогось особливого.Роздуми забрали майже годину, але не даремно. Вона знайшла ідеальну сукню , яка відповідала улюбленому кольору Рея, що його ще більше дратуватиме. Так, це саме та чорна сукня, в якій вона ходила в парк атракціонів з Маркусом. Але це в минулому...
Потім дівчина сушила волосся і робила макіяж.Виглядати шикарно на зло - ось її основна сьогоднішня місія. Тому вона підфарбувала брови , вії , а на повіки нанесла темно-сині тіні і промалювала чорні ледь помітні стрілки.Трохи рум'ян , хайлайтеру і червоненький вишневий блиск.
До виходу в неї залишилась година, тому вона одягнула сукню, підготувала підбори і вже накручувала волосся. А потім напшикалась солодкими парфумами , і повернулась за своєю улюбленою чорною сумкою-багет.Вона ще трохи повертілась перед дзеркалом і в черговий раз запевнилась, що виглядає неперевершено.
Раптом двері в її кімнату різко відкрились і там з'явився він.Фредді не могла повірити своїм очам .На порозі стояв....Рей.
— Що ти тут забув ? Ану провалюй з моєї кімнати !
— І тобі привіт ! А я бачу ти вже зібралась, молодчинка ! Так нарядилась для мене.
— Перепрошую, для тебе ? - на її обличчі з'явилась нервова посмішка, — Я йду з подругами, а ти і надалі літай у своїх мріях.
— Е , ні, моя люба! Ти їдеш зі мною ! Це навіть не обговорюється ! - сказав він з неабиякою гордістю.
— Не йду ! Я чекатиму Мерилін.
— Хто це ?
— Папа Карло ! А хіба в твоїх крихітних мізках ні разу не виникало думки ... а хоча .... кому я це розповідаю ?! Просто йди звідси !
— Дівчино, не дій мені на нерви ! - почулось з його вуст , після того , як сперся об стіну , — До того ж , надворі нас чекає таксі.
— Нехай собі чекає ! Воно ж чекає не мене !
— Боже мій, я вже просто не витримую.
— Спокійно, прибережи нерви... вони тобі ще знадобляться ! Повір, зі мною ти пізнаєш світ ! - вона домінуюче усміхнулась.
— Добре, якщо ти така впертючка , тоді сиди собі тут і надалі.
Як тільки він вийшов з її кімнати, то почув як водій посигналив.Хлопець одразу повернувся назад і швидко поглянув у вікно. Його погляд спіймав зникаюче таксі, яке так безпощадно покидало будинок.
— Це все твоя вина ! Навіть водій не витримав такого !
— Та це ж просто чудово ! Я якраз хотіла піти пішки, а тут з'явилась така можливість ! - із захватом теревенила вона.
— Ти, вперше дівчисько ! - прошипів він нахабно, і тикнув своїм вказівним пальцем, аби щось додати. Емоції брали вверх, але він міг їх контролювати. Хоча по його виразу обличчя цього не можна було сказати. Воно кипіло від лютої злості, переливаючись холодним відблиском гарячого нетерпіння.Темні брови сіпались, змінюючи вираз обличчя, а колись зелені оченята здавались чорними. В них виднілась вся його сутність... А в темно-рожеві губи з силою врізались гострі клики мов у вампіра , що залишало залізний і терпкий присмак крові.З його вуст чулось лише люте шипіння мов у голодного звіра.Здавалось ніби він захлиснеться власною скаженістю.
Дівчина уважно роздивлялась його  ніби експонат у музеї, пильно вивчаючи емоції, вираз обличчя і тому подібне. Вона намагалась пізнати його сутність, але схоже, час ще не прийшов. Не ризикуючи, Фредді просто вийшла з кімнати і швидко попрямувала на вулицю.Дорогою вона роздумувала про те, що б могло статись , якби вона просто спокійно сіла в таксі, але схоже , це не в її стилі.

Рей трохи заспокоївся і вийшов з будинку.Як би там не було, але йому потрібно потрапити на концерт саме з Фредді.Тому, відштовхуючи весь накопичений в собі гнів, він вперто попрямував за нею. А як інакше ?Наздогнати вперте дівчисько так і не вийшло, а попереду ще весь вечір....

В барі Фредді зустрілась з друзями.Скрізь було чутно плітки, сміх , а в повітрі літав шалений присмак свободи, який змішався із запахом коктелів і алкоголю.
Людей було просто тьма.Здається сюди зійшлось пів міста. Ну звісно , хто ж проти прийти на відкриття нового бару, напитись алкоголю й послухати виконання пісень під електрогітару.
Серед величезного натовпу було помітно два силуети .Вони вирізнялись своєю дотепністю й необережністю.А ще ці двоє - повні бовдури передрузі, які вирішили піти на цю невеличку вечірку , аби розібратись у всьому.Зокрема це була ідея Маркуса, який таким чином хотів все прояснити.
А в той час, поки всі відпочивали , в дверях з'явився головний гість програми - Рей...
Не вагаючись, він одразу ж пішов до барної стійки й повернувся зі стаканом міцнющого коньяку. На щастя, його погляд зловив її... Лунала гучна музика, а майже при місячному сяйві було помітно Фредді.Ця чорнява сукня зараз так чудово окреслювала фігуру дівчини.Але хіба ж це зараз головне ? В приміщення зайшла його колишня і тепер він впевнено попрямував до Фредді.
— Я викраду у вас цю прекрасну дівчину , - сказав Рей , широко усміхаючись , і блукаючи руками по талії дівчини.
Вона вирішила не видавати себе перед подругами , тому єдине, що виднілось на її обличчі - це ті зелені очі, які просто горіли вогнем.Цей цілком зрозумілий погляд був направлений на нього. 
Тож просто без криків вона взяла його руку, міцно стиснувши, так, як тільки могла.На що Рей просто всміхнувся як Деймон Сальваторе. Так вони й вийшли разом, тримаючись за руки. "Голуб'ята" вийшли на подвір'я і враз відпустили руки одне одного й обмінялись незадоволеними поглядами.
— Що ти собі дозволяєш ? Як ти смієш торкатись мене ? - розлючено викрикнула Фредді.
— Нагадаю вам, шановна, що офіційно
я - ваш хлопець.
— Шановний, мушу нагадати вам пункт про заборону фізичного контакту.
— Ой, та що ти ? Люба ,послухай мене ! - він притиснув її до дерева й повис над крихітним створінням низького росту. Його гаряче рівне дихання опікало шкіру шиї, а погляд великих смарагдових очей просвердлював її.Грубий шиплячий голос додавав впевненості, якої йому зовсім не бракувало. Звісно біля такого красеня завжди були натовпи дівчат, але йому це не потрібно.
— Що б ти не казав , я не слухатиму тебе, ясно ? - гордо мовила дівчина.
— Справді ? ... я думав , ти розумна дівчинка , - він нахилився ще ближче і тепер слідкував за всіма її емоціями та рухами.
Його вираз обличчя змінився. В ньому не було більше гніву, а скоріше виднілась зацікавленість.
Але вона використала заборонений прийом, який завжди працював...