Розділ 16. Йди на мій голос !

Ранок непомітно підкрався до будинку, заглядаючи у вікна й , даруючи своє тепле сонячне проміння.
Вся родина сиділа за столом й снідала. Спілкувались та обговорювали свої плани на день.
— Джер, а коли вже буде ваш виступ ?
— Ми хотіли провести концерт ще два дні тому, але в барі виявились якісь проблеми. Ми виступатимемо завтра .
— Зрозуміло, - дожовуючи тост, сказала дівчина й пішла за рюкзаком.
Вона взяла його і вийшла з дому. Фредді не повірила своїм очам, адже за рогом її будинку красувався байк Рея і сам хлопець.
— Що ти тут робиш ? Ти божевільний ? А якщо нас побачать ?
— Ти ж моя дівчина, хіба я не можу відвезти тебе в школу ? Сідай вже !
Цього разу дівчина змогла вилізти сама ,  і вони назустріч вітру поїхали вдалечінь.
Рей їхав дуже швидко , тому вже за 5 хвилин вони стояли перед порогом навчального закладу.
— Не смій мене більше так викрадати !!!
— Дякую, що підвіз, любий , - сказав юнак, кривлячись і сміючись одночасно.
Раптом він різко підійшов так близько, що відстань між ними була зовсім незначна . Він обійняв її за талію й пригорнув до себе, поправляючи її волосся.
— Що ти собі дозволяєш ?
— Тихо, там позаду моя колишня . Поцілуй мене !
— Що ? Ні , я не цілуватиму тебе !
— Добре, тоді я сам. Він наблизився і відстань між ними дорівнювала вже майже нулю. Але таку мить зіпсувала впертість Фредді, вона різко відійшла й мило усміхнулась вслід.
— От же, чортеня ! 
Після цього він поїхав собі в справах.
Фредді йшла  по коридору і раптом почула, як хтось гукнув її. Це були Мерилін і Кейтлін .
— Привіт ! Чого кричите на весь коридор ? - сміючись додала вона.
— Ти тільки що стояла біла якогось крутого хлопця.  
— Так, скажи вже нарешті, що ви зустрічаєтесь !
Вона вже хотіла придумати відмазку, але згадала слова Рея про те, що всі повинні вважати нас парою . Це все змінює, ну звісно ж.
— Ну...так , ми разом , - ледве пробурмотіла вона.
—  Я так і знала, - стрибаючи від радості мовила Мерилін.
— Рада за вас, подруго ! - додала Кейтлін .
— Добре, перестаньте ! Йдемо на урок !
Нічого цікавого протягом їхнього шкільного дня не відбувалось, але в класі Маркуса сьогодні були лише 3 уроки, а далі вони тренерували 1 дію п'єси. Тож після третього уроку всі пішли в кабінет акторської майстерності. Як вам вже відомо викладачем був містер Холдер. Він зібрав усіх в приміщенні й почав розповідати, що на них чекає, як вони гратимуть, із скількох дій складатиметься їхній виступ і такі інші дрібнички.
— Тож, діти, давайте розпочнемо з першої дії. Всі хто присутні в ній підніміться на сцену. Так, а ви , Маркусе та Крістіадель, сходіть за костюмами ! Всеодно стоїте без діла. Давайте швиденько !
— Ну добре , - відповіли вони. Після чого пішли за костюмами. Всю дорогу вони сміялись , обговорюючи все на світі.
Вони зайшли в приміщення, де було досить грязно.Купа пилу, картонних коробок та іншого непотребу.Схоже тут давно не прибирали.Серед такої "прекрасної" кімнати їм вдалось знайти ще одну маленьку кімнатку, в якій зберігались костюми та багато дрібничок і прикрас. Там було темно, тому Маркус , користуючись своїм ростом, зміг дотягнутись до вмикача.
— Нехай буде світло ! - сказав хлопець і розвів руками.
Стало значно світліше , і вже можна було розгледіти коробки з костюмами. Вони стали шукати те, що їх попросив містер Холдер. Але кого ми обманюємо, вони просто переміряли все , що там було .
— Я схожа на новорічне оленятко ? - запитала Крісті , надягаючи на свою голову оленячі роги.
— Не те слово, - додав хлопець, сміючись.  —Як тобі це ? Він одягнув на носа круглий  паралоновий м'ячик, який зазвичай одягають клоуни.
— Та ти справжній клоун ! - мовила дівчина й поплескала в долоні. Дивись, я чарівниця, - сказала вона з капелюхом на голові.
— Мені слід просвітити тебе ? Це капелюх відьми. Але тобі пасує, а може тому,що ти й насправді відьма ?
— Звісно, а ось і чарівна паличка, якою я тебе перетворю на потворну жабу.
— Боюсь, боюсь, - сказав він і простягнув руки вгору жестом "здаюсь". Потім дістав капелюх,посох і рукавиці чарівника . 
— Готуйся, відьмочко, до справжнього шоу.Зараз буде фокус. Раз..... два.....три.  Він змахнув чарівним посохом і все поринуло в темряву. Так дійсно, все навкруги заполонила їдка і пронизливо холодна темрява. Вона пробиралась навіть в найсвітліші куточки й без того темної кімнати.
— Маркусе, ти де ?
— Прямо перед тобою. Ввімкни вже нарешті світло !
— Я його не вимикала . Я думала ,що це й був твій неперевершений фокус. А хіба ні ?
—  Я нічого не робив. Я думав, ти вирішила підіграти мені. Хоча, схоже  знаю, що тут сталось .
— І що ж ? - налякано спитала дівчина.
— Перегоріла лампочка. А що ж іще могло статись ?
— Точно ?
— Точно .Ти боїшся темряви ?
— Боюсь, - засмучено мовила вона.
— Йди-но сюди.
— Тобі просто казати. Де ти ?
— Йди на мій голос. Я поряд.
Крістіадель кілька раз зачепилась за щось, перевернула коробку з костюмами й нарешті нащупала тіло Маркуса.
— Ну ось.Все гаразд. 
Він обійняв і пригорнув її до себе, так що вона спиралась своїм обличчям прямо в його шию.
Єдине, що хоча б трохи освітлювало кімнату це маленьке віконечко. Крізь нього ледве просочувалось проміння. Воно створювало приємну атмосферу й трохи заспокоювало Крісті. Вона підняла голову й подивилась на Маркуса. Той у відповідь посміхнувся . Така романтична мить. Вони двоє в кімнаті без світла . На їхні обличчя падало ледве помітне сонячне сяйво й розстелилось по кімнаті ніби сатин.Вони й досі тримали зоровий контакт, не відриваючись одне від одного. Дивились прямо в очі. Раптом рука Маркуса ковзнула по тілу Крісті й зупиналась на талії. Іншою рукою він поправляв каштанове волосся дівчини. А тоді поклав свою руку на її ніжну і м'яку шкіру обличчя. Тоді він вже не дивився у вічі , а зосереджений погляд впав на рожеві, потріскані від вітру губи, які так і манили до себе. 
Крісті з кожною секундою все більше потопала в його парфумах.* Він так владно наблизився, притягнув мене до себе й схопив за талію. Не буду йому заважати*. Їхні губи долали відстань все швидше і ось вони вже майже цілуються .... Ще б мить, і їхні губи  об'єднались би в одне ціле, але...почули звук, який означав, що хтось встромив ключ в замок.Вони різко відскочили одне від одного 
— Я закрив їх, тікаймо ! - почулось з коридору.
— Чорт, хтось замкнув нас !
— Не хтось, а ті семикласники , яким вчора поручили всю грязну роботу. Таким чином вони намагаються помститись нам.
— Ну звісно , це вони. А ще ці милі дитятка вимкнули нам світло. От же малі бешкетники !
— Признайся, ти б на їхньому місці також би закрила людей і сміялась би , спостерігаючи за ними.
— Оце ти безсердечний, Маркусе! Я б ніколи так не вчинила.
— Мені б твою добродушність ! - мовив він , посміхаючись.
Потім вони хвилину стояли з опущеними головами , і просто втикали в підлогу. Від незручності вони намагались не дивитись одне одному в очі, але уникнути такого сильного емоційного контакту було неможливо.
Дівчина першою наважилась підняти свої голубі оченята і просвердлила поглядом його з ніг до голови. На її щоки виступив свіжий гарячий рум'янець. Хлопець помітив це і кинув на неї свій погляд. Їхні погляди зіткнулись , а серцебиття пришвидшилось....