Розділ 12.Світ не вертиться навколо тебе одного

Від магазину тягнувся величезний затор.Як виявилось, дорогу перекрили . Сталась аварія, попереду виднілась швидка допомога і поліція.
— Боже мій, там сталась аварія. Сподіваюсь, що всі живі, - перелякано мовила Джозефіна.
— Ми напевне тут надовго, - почулось з вуст Фредді.
— Мамо Джозефіно, можливо вам варто зателефонувати Джеру ?! Попередьте його, що ми трохи затримаємось !
— Так, слушна ідея.
Вона зателефонувала сину і все пояснила.
Пройшло пів години, година. Всі вже майже спали, як не як, пізня година, всі стомлені. Ще година і ось нарешті. Маркус завів машину й вони нарешті поїхали. Вдома вони одразу пішли спати, оскільки добряче стомились.

Ранок виявився не з легких, проте не для Фредді. Вона прокинулась досить рано і вже робила ранкові процедури у ванній кімнаті. Сьогодні в неї не було першого уроку, тому дівчина вирішила присвятити ранок собі. Спершу вона пішла в душ, а згодом почистила зуби й нанесла маску на обличчя. Волосся не сушила, а просто обмотала рушником, оскільки часу було вдосталь. Тому із яскраво-зеленою маскою вона гортала стрічку Tik Tok.Коли їй це набридло , вона пішла на кухню, щоб приготувати сніданок. Вона залила пластівці молоком і заварила кави. Сьогодні її тягнуло робити добрі справи, тому вона вирішила влаштувати сімейний сніданок. Користуючись нагодою, поки всі сплять, дівчина смажила омлет з  сосисками й приготувала овочевий салат. Наостанок заварила кави для рідних і пішла їх будити. Спершу пішла в кімнату Маркуса, оскільки розбудити його було непросто.Він спав як вбитий.
— Добрий ранок ! - загорлала на всю кімнату дівчина й відслонила штори, аби сонячне проміння допомогло йому швидше прокинутись.
— Встаю я, встаю , - від потягнувся і ледве розплющив очі, але раптом закричав : — Ааааааа !!! Що ти таке ? Йди геть !!! Геть з моєї кімнати !!!
Фредді хвилину перебувала в роздумах, як тут її осінило - вона забула змити маску. В ту ж секунду почала гучно сміятись і бити руками по ліжку .
— Ти що злякався ? Це ж я - Фредді, хахахаха. Бачив би ти своє обличчя !
— І тобі доброго ранку ! - сказав він все ще тримаючи руку на грудях від такого переляку.Бажання спати у хлопця ніби відрізали, тому він одразу встав.
— Взагалі-то я прийшла покликати тебе на сніданок.
— Добре, я скоро прийду. А ти негайно змий це ! Ще маму злякаєш.
Дівчина сміючись вийшла з кімнати і попрямувала змивати всю цю красу, а потім пішла будити маму й Джеремі. За кілька хвилин вони вже сиділи за великим столом і снідали. Звісно ж Фредді не забула згадати ранковий інцидент.Всі гучно сміялись та обговорювали це.Після чого рідні подякували Фредді за сніданок і пішли в своїх справах.
А дівчина й не знала чим зайнятись. Вільним часом ще потрібно вміти розпоряджатись. Єдине, що їй прийшло в голову  - це розмалювати картину по-номерах . Це зайняло в неї близько 30 хвилин, а потім вона повторила історію , склала портфель і пішла в школу.
А Маркус вже сидів на уроці.На черговому нудному уроці.Єдине , що втішало його, це те, що Томас одужав і прийшов до школи.З ним все здавалось веселішим.
Після уроків Маркус вийшов з класу , а потім згадав, що забув під партою навушники, тому повернувся назад.В дверях в нього , як завжди, врізалась Крісті. Нічого дивного , це вже традиція.
— Куди ти так поспішаєш ?
— Я йшла в звичайному темпі. Це ти мені краще поясни, чому тобі так раптом захотілось повернутись в клас ?
— Я забув навушники під партою. А тобі варто було б хоч іноді дивитись вгору.
— Хахахах, як смішно. Вибач, просто звикла врізатись у високих хлопців. Таке ось моє таємне хоббі.
— Правда ? Я не бачив , щоб ти врізалась в когось іншого , - шипляче і гордо мовив хлопець і підійшов ще ближче, роблячи в ній діри своїм спокусливим поглядом. А згодом усміхнувся легендарною посмішкою Деймона Сальваторе.
— Тобі варто знати, що світ не вертиться навколо тебе одного , - вперто промовила вона, взяла сумку й вийшла з класу.
Він забрав навушники та швидко побіг за нею.Наздогнавши , він взяв її за руку .
— Що ти робиш ? - дівчина здивовано поглянула на нього.
— Давай зустрінемось сьогодні. Пам'ятаєш ми хотіли піти на пробіжку разом. Що скажеш ?
— Я не проти.
Вони все ще тримались за руки, до того моменту, поки обом не стало ніяково і вони ледве не відскочили одне від одного.
— Тоді домовились. Я прибіжу за тобою, - сміючись додав він.
— Чекатиму , - тепло посміхнулась Крісті.
— Тоді , до зустрічі ! 
— Угу , - коротко відповіла вона й зникла в коридорі.
А він все ще спостерігав за її зникаючим силуетом і впав у глибоку яму роздумів. Це досить небезпечна річ, може добряче так і надовго затягнути. Він згадав їхню першу зустріч і всміхнувся сам до себе.*Вона не змінюється й досі полюбляє врізатись в мене * , - подумав він, чийсь голос вбив його з колії роздумів.
— Хлопче, ти ще довго тут стирчатимеш ? Усі вже давно пішли. Йди звідси , мені ще потрібно помити підлогу , - сказала прибиральниця. 
— Ти мене взагалі чуєш ? В мене є робота, яку за мене ніхто не виконає , 
- вже підвищила тон жінка.
— Вибачте, я просто задумався .Вже йду.
— Задумався він .... А мені що з того ?!
Він покинув будівлю школи й рушив додому. З навушниками у вухах йти було не так нудно, тому вже за 34 хвилини він стояв перед порогом будинку й шукав ключі.Коли ж в
він зайшов у будинок , Фредді пила чай і смакувала її улюбленим шоколадом. Що й не дивно .
Привітавшись з нею, він піднявся до себе й обирав , який спортивний костюм одягнути. Оприділившись , він зробив домашнє завдання з математики, а потім читав новини.Коли ж прийшов час вирушати до Крісті, він одягнув те, що планував і пішов попередити Фредді, що йде.
— Ей, Фредді, я йду на пробіжку з Крісті. Буду пізно.
— Дивна ідея для побачення . 
З Крістіадель ? Нічого собі.
— Це не зовсім побачення.
— Як скажеш , але не обманюй хоча б себе.
— Бувай. Не сумуй тут !
— Ага, - холодно відповіла дівчина. *Побачення значить. Я дуже за вас щаслива. А я дурепа ще гадала, що подобаюсь йому . Яка я наївна ! *
Щоб опанувати ревнощі вона налила собі вина в бокал. Це завжди її заспокоювало. 
—Ні, я не буду сидіти вдома. Піду краще  прогуляюсь , - говорила вона сама з собою. 
А коли вже збиралась виходити, помітила скейтборд біля дверей. 
— Так, візьму це з собою, аби не нудьгувати там. Закінчивши монолог, вона вийшла з будинку.