Розділ 7. 56 сторінок

Цей спокій перервав звук, що надходив з телефону.Дівчина дістала його.Це виявився телефонний дзвінок, але вона очам своїм не могла повірити , через те, хто їй телефонував.На екрані висвітилось ім'я : "Емілія".
— Ну нарешті ти зателефонувала.Я вже думала, що щось сталось, що тебе викрали або в тебе вкрали телефон чи ще що.Ти обіцяла зателефонувати , коли прилетиш.
— І я рада тебе чути. Вибач, я просто забула.Було стільки справ. Спочатку сталась плутанина в літаку. Якась жіночка хотіла сидіти на моєму місці, і через це довелось все перевіряти сто разів.
— Ого, не заздрю тобі.
— Це ще нічого порівняно з тим, що я переплутала своє таксі з таксі якого юнака. Я випадково сіла в його таксі.
— Сестричко, я завжди знала , що вдача на твоєму боці.
— Дякую, люба ! А потім , коли за мною приїхала моя нова сім'я , я блукала у величезному торговельному центрі. А вони весь цей час чекали на мене. Мені було так соромно перед ними.
— А яка нова сім'я ? Вони дружелюбно тебе прийняли ?
— Так, вони дуже хороші. А ще в мене тепер є нова сестричка.
— А стара тебе вже не влаштовує ?
Вони обидві посміялись , і продовжили розмову :
— Як ти ? Як справи ? Нууу, Маркус виправдав твої очікування ?
— Все добре.Так виправдав , але ...
— Але ? - заінтриговано мовила Емілія.
— Все дуже заплутано.... І мені здається, що в нього хтось є. Але зараз не про це. Розповідай краще про себе!
— Ну, як хочеш. Життя тут просто чудове, на перший погляд, але все дуже дорого.Але , не дивлячись на це , мені  тут подобається !
— Скажи, що в тебе з'явились друзі !
— Так, кілька подруг як мінімум. Вони дуже хороші. Можливо, коли розмовлятимемо по відеодзвінку я познайомлю вас. 
— Рада за тебе . Добре, не буду відволікати. Матимеш час - набери !
— Добре, сестричко .Цілую, бувай !
— І я тебе цілую.
Ця розмова подіяла на Фредді як заспокійливе. Настрій враз піднявся та й в цілому покращилось самопочуття, тому вона попрямувала додому.
Тим часом Маркус  читав вже 56 сторінку. Коли в коридорі з'явився знайомий силует він подумав, що чекати своє замовлення в кафе це не так вже й довго.
— Я вже прочитав 56 сторінок поки чекав на тебе.Цікаво звісно, але...
— Вибач, нас трохи затримали.
— Все добре. Можемо їхати ?
— Так, - вона й не встигла кроку ступити, як Маркус різко взяв її на руки й поніс в машину. — Ей , хлопче, на нас всі зглядаються . Може вже відпустиш мене ?
— У-у поки не запевнюсь , що ти в безпеці .
— В безпеці ? Тобто тут небезпечно чи що ? - нерозуміючи нічого, дівчина знизала плечима.
— Звісно небезпечно. А якби ти впала зі сходів ?
— Я що настільки розтяпа ?
Він кинув на неї погляд погляд з натяком , і з прихованою насмішкою знизав плечима. Вона ж у відповідь добряче стукнула його ліктем.
— Ей, припини ! Мені боляче .
— Та поїхали вже, боляче йому ,-сміючись мовила дівчина.
Через пів години машина стояла припаркована біля набережної. 
— Виходьте, її величносте розтяпко ! - глуздуючи мовив він.
— Не називай мене так, інакше я розізлюсь, - сердито мовила Крісті.
— Слухаюсь, ваша величносте..... розтяпко !
— Ну все тепер ти точно від мене не втечеш. Іди-но сюди !
— Тільки не бий ! Прошу! - він жестом показав , що більше не чіпатиме її.
— Я подумаю. Ходімо вже !

Кілька хвилин вони просто мовчки йшли, але дівчина перервала цю тишу .
—А знаєш, це місце з особливою атмосферою.
— Так, тут пахне свободою і спокоєм.
— Ти такий же божевільний як і я ?
— Можливо. 
Вони довго гуляли набережною, милувались природою і чайками , які з криками кружляли над водоймою.
— А знаєш, я повинен сказати тобі дещо важливе .
— Що ? - вона всім своїм виглядом дала зрозуміти, що слухає його.
— Ти ніколи не помічала, що твій сміх дуже схожий на крик чайки ? - він засміявся.
— От же дурень ! Я думала щось сталось.
Вони насолоджувались приємним моментом і легеньким вітерцем . Але згодом легенький вітерець перестав бути легеньким. Різко похолодало , а людей значно поменшало.
Хлопець помітив, що Крісті замерзла, і накинув на неї свою кофтинку. Це одразу ж зігріло її , тому вона щиро подякувала йому поглядом.
— Ну що ходімо звідси , поки ти не замерзла ?!
— Ходімо .
Вони сіли в автомобіль і поїхали.
— Я обіцяв тобі випити разом кави. Куди поїдемо ?
— Я знаю одне чудове місце.
Через деякий час вони зупинились перед звичайною простенькою кав'ярнею. Але, як виявилось, там було дуже затишно й красиво.Як-то кажуть : "Не все те золото, що блищить " .Вони пройшли всередину і покликали офіціанта.
— Так, я вас слухаю.
— Я буду еспресо .
— А ви, юна леді, чого бажаєте ?
— Американо, будь ласка. 
— Добре. Скоро я принесу вам ваше замовлення.
Згодом вони пили свою запашну каву.Це дійсно виявилось дуже смачно. Вона опікала їхні губи, але зігрівала всередині.
За кавою вони мило розмовляли, ближче знайомились, сміялись. Це був дуже душевний вечір. Хлопець оплатив замовлення і вони поїхали.Після чого Маркус відвіз дівчину додому.

— Ну що, розтяпко, час прощатись . Дякую тобі за чудесний вечір ! Мені з тобою дуже комфортно. Знай це !
— І я тобі дякую ! До зустрічі !
— Бувай !
Після чого завів машину й поїхав до себе. 
Крісті зовсім забула про те, що вона й досі одягнена в кофту Маркуса. А коли згадала про це, машина вже зникла з її кругозору.*Ну значить, це знак, що ми ще зустрінемось * - подумала вона.

Юнак їхав нічним містом і зігрівав душу спогадами з сьогоднішнього вечора. Але його роздуми перервав телефонний дзвінок. Це був Стефф. Хлопець з посмішкою підняв слухавку і розпочав розмову : 
— Привіт, дядечку Стеффі ! Що нового ?
— Привіт, дружище ! Та нічого. Ти краще про себе розкажи . Що там з Фредді ?
— Я зробив все так, як ти сказав і ми помирились, але сьогодні я знову трохи накосячив.
— Ну і що ти цього разу натворив ?
— Це пов'язано з Крістіадель . Я чекав на неї  і так вийшло, що Фредді прийшла невчано і я наказав їй йти геть. Ось так . Все кепсько, так ?
— Так, друже, ти конкретно влип. Але я бачу, що не просто так.
— Ти про що ?
— Не роби з мене дурня. Ясне діло, що на горизонті з'явилась нова дівчина. От і причина всіх твоїх проблем і страждань. Дай вгадаю, ти закохався, а з Фредді нічого більшого за дружбу й мати не хочеш.Я ж правий ?
— Не розумію про що ти. Не верзи дурниць ! Я нікого не кохаю, ясно ? Моє серце на таке не здатне . Все, бувай ! Я кладу слухавку.