Розділ 6. Деревина й старий папір

— Добре, тоді я буду кричати , що мене викрали ..... Допоможіть ! Мене викрали ! На допомогу !
— Заспокойся вже нарешті . *Ох , що за божевільна , зіпсувала таку мить * , — Як бачиш , ніхто не спішить тебе рятувати ...... А ти важкувата. Нам ще довго йти ?
— Ні , не довго . І не смій мене ображати , інакше 

я ....
— Поскаржишся хлопцю ?
Вона різко замовкла .
— Я сказав щось не те ? Чи щось сталось ?
— Ми .....ми .... більше не разом ,- ледве прошипіла вона крізь зуби.
— Розійшлись значить ? І що ж такого він натворив, що посмів образити таку дівчину ?
— Він цілувався з моєю колишньою найкращою подругою прямо в мене за спиною. Ненавиджу !!! Їх обох !!!  - після чого з її очей скотились гарячі сльози на ще гарячіші щоки так, що це аж опікало їх.Але цей біль зовсім не можна  було порівняти з душевним.
Маркус одразу витер їх і ще дужче обійняв її.
— Повір мені , вони недостойні тебе , якщо так вчинили. Забудь про них і розпочинай нове

життя !!!
— Д..д..дякую тобі ! Ми прийшли .
— В тебе красивий будинок . Дійдеш далі сама ?
— Так , ще раз дякую .
— Однієї подяки недостатньо .
В її очах з'явився страх. Це було помітно , але вона намагалась приховати це.
— Дай мені свій номер телефону . Можливо одного вечора підемо на пробіжку разом ?!
— Ну гаразд , але тільки на знак подяки . 

Записуй ....
— Ну все . Бувай, розтяпко . *Авжеж на знак подяки *. Від своїх думок він сам розсміявся , але сміятись довелось недовго.Він помітив 6 пропущених викликів від Фредді , а на годиннику було вже 20:48.  — От чорт !!! , - злісно мовив він і вдарив себе по обличчю. Ну як я міг забути ?!
Він досить швидко бігав, тому через 10 хвилин вже стояв на порозі будинку. Коли Фредді відкрила двері, її погляд з розлюченого відразу змінився на здивований .
— Що сталось ? Чому ти так пізно?
— Я трішки заблукав і довелось шукати дорогу додому в темряві.
— Ааа... твій одяг увесь брудний , що сталось ?
— В темряві я зачепився за коріння якогось старого дерева, і впав. Ось такі пригоди спіткали бідного Маркуса , - сказав він, розводячи руками.
— Я тобі телефонувала , бідний ти наш.
— Справді ? , - він дістав телефон з кишені й зробив вигляд ніби бачить це вперше.*Охх , містере Маркусе, ви чудово брешете, коли вам це потрібно . Але чому я збрехав їй ? Хіба мені це було потрібно ? Айй, не важливо*, - думки заполонили його голову , тому від них потрібно було негайно втекти подалі.
— Добре, проходь . Ми якраз збирались вечеряти.
— Я тільки піду переодягнусь . Не хочу заляпати  вас цим брудом.
Через кілька хвилин він спустився в темно-зеленій футболці й чорних джинсах та приєднався до вечері .
— Фредді, це неймовірно смачно . Дякую ! Ти чудово готуєш , - мовив він, доїдаючи салат , і накладаючи собі овочі на грилі.
— Я згодна з Маркусом, - додала мама ,- дякую , доню. Це просто смакота !
Після вечері всі розійшлись по своїх кімнатах. Хлопець пішов готуватись до першого навчального дня. Спочатку він прийняв душ, а згодом склав портфель назавтра. Поклав туди кілька зошитів й ручку, тому що книги він забере завтра в шкільній бібліотеці.
Наостанок він прочитав кілька сторінок улюбленої книги й пішов спати.
Наступного ранку він прокинувся ще о 7:00 , прийняв душ , одягнувся і пішов на кухню ,щоб приготувати сніданок для всіх. Це були сирники. Так, ті ж самі, які готувала Фредді одного разу. Він поспішав, тому залишив записку на холодильнику, а сам поїхав у школу.
У 8:12 він зайшов у школу й попрямував у бібліотеку, аби забрати книги для навчання. Коли він зайшов туди, він помітив , що окрім бібліотекаря та кількох учнів у читальному залі не було нікого. Це й не дивно в таку ранню пору.Забравши книги хлопець вже збирався виходити, як раптом йому в очі кинулась знайома обкладинка.Це виявилась книга, яку він читав дуже давно. Тому, не зволікаючи, він попрямував до читального залу. Там панувала своєрідна атмосфера. Мертва тиша, що сідала пилом на книги розвіювалась по всій кімнаті. Тут пахло деревиною й старим папером. Скрізь були кімнатні рослини, які наповнювали кімнату додатковим киснем, якого часом так бракує під час читання, що викликає різноманітні емоції. Він одразу зайшов і відчув свободу уяви, власних фантазій і простір неперевершених думок. Ось чим пахла бібліотека для Маркуса . Її можна було порівняти з кавою , кількість книг на полицях заряджала позитивом й енергією точно так само як і цілюща міцна кава. 
Він сів за вільний столик, розгорнув книгу й поринув у зовсім інший світ. Його душу так жадібно терзали емоції , змінюючись почуттями й теплими спогадами. Коли читати вже було важко , він потер очі однією рукою і пробігся ними по кімнаті, аби відволіктись від монотонного шрифту. Тоді його погляд зловив одну особу,так ніби дзеркальце ловить сонячних зайчиків. Він сів позаду столика, за яким сиділо загадкове дівчисько в окулярах.
— Яка зустріч, Крістіадель ! Не очікував тебе тут побачити .
— Оооо ! Привіт, Маркусе ! Я тільки-но прийшла,оскільки прокинулась досить рано, тому вирішила, що хочу провести час перед заняттями тут. А ти що тут забув ?
— Я прийшов забрати книги.А потім помітив знайому книгу, от і вирішив трохи почитати. А тобі пасують окуляри ! 
— Дякую ! - посмішкою віддячила його Крісті.
— До речі, як твоя нога ? Ще болить ?
— Болить, але почуваюсь вже значно краще. Якось дострибала до школи на одній нозі , хехе.
— Слухай маю до тебе пропозицію. Ходімо після занять вип'ємо кави , гуляючи  набережною . Я сьогодні приїхав машиною, тому за стрибки на одній нозі забудь ! 
— Нуууу , навіть не знаю.
— Відмови не приймаються . Вважай це компенсацією за причинений тобі біль.
*Охх, так просто від мене не відстанеш, ну гаразд * — Але це ж я на тебе впала !
— Ох, ти тільки поглянь ! Ти так на мене тоді накричала , що я дійсно забув усю правду.Ти що відьмочка ?! 
— Звісно, магічна куля і зілля з приворотом у мене в сумці. Нуу добре я подумаю .
— Тоді чекатиму на тебе біля входу в школу після занять. Домовились , відьмочко ?
— Так...
Заняття пройшли досить швидко. І Маркус вде чекав на Крісті. Раптом він помітив знайомий силует, а потім ще й почув знайомий голос :
— Ооо ! Привіт ! Рада тебе бачити.Ти когось тут чекаєш ? - здивовано вигнула брову Фредді.
— Так. Вибач, але не могла б ти піти ? - ввічливо попросив її хлопець.
— Звісно, не буду заважати твої планам , - гордо мовила вона й пішла собі.
— Ну чому всі дівчата такі ? - він сперся об стіну, схрестив руки й спостерігав за зникаючим силуетом сусідки серед натовпу. Коли йому вже набридло просто чекати, він зайшов усередину школи та дістав книгу, яку читав сьогодні в бібліотеці.
Фредді вирішила піти в парк , аби трохи розвіятись, адже їй було дійсно боляче. Вона намагалась підбадьорити себе тим, що можливо він чекає друга, а не якусь дівчину.Вона боляче стиснула кулаки, і тим самим з силою втискала нігті в шкіру. Це давало додаткової порції такого бажаного болю. Вона сіла на лавку й більше не могла тримати все в собі. По холодній щоці покотилась гаряча сльоза, опікаючи м'яку мов шовк шкіру , а за нею ще одна, і ще ..... Вона зрозуміла, що знову закохалась не в того.... В той момент, вона вирішила все ж добити себе думками, що йому байдуже на неї.Біль знову різко огорнув її зсередини, душив , не даючи доступу й до краплі повітря ; а біля горла утворився клубок, який з кожною пролитою сльозою ставав все важчим. На душі панувала мертва тиша, яка лише погіршувала ситуацію. А якби вона тільки знала , що на місці біля лавки, на якій вона сиділа, Маркус шукав навушник Крістіадель , турбувався про неї, а потім ще й ніс на руках. Охх ! Якби ж вона тільки знала !!! Її серце розірвалось би на тисячі шматків !!!
З часом дівчина трохи заспокоїлась, дивлячись на озеро. Але цей спокій перервав...